Батько побачив синця під оком своєї доньки та зателефонував життя його зятя було зруйноване.
Марійка стояла в дверях, зустрічаючи батьків зі своєю звичайною усмішкою. Лише один чорно-синій око видавав тему, яку вона не хотіла обговорювати.
“Мамо, усе гаразд, не звертай уваги”, поспішно сказала вона, помітивши пильний погляд матері.
Олена Іванівна глибоко зітхнула. “Твоє життя, доню. Тобі й вирішувати…”
Батько навіть не подивився на зятя. Повільно підійшов до вікна й дивився у порожнечу, ніби не чуючи, як донька щось бурмоче про шафу та темряву.
“Я просто… вчора йшла та випадково спіткнулася. Ну годі, мамо, зі мною і з Ігорем усе добре!”
Добре? Сама Марійка відмінно памятала, що сталося вчора. Ігор, завжди роздратований, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, наскільки їй усе набридло, він схопив її за комір такого піджака так сильно, що аж зірвав його.
“Що, шльондра, забула, кому зобовязана тим, що ще жива?! ревів він, трясучи нею. Забула, як я тебе повертав з корчми, коли тікала від мене до того Дениса? Забула, хто тебе любив, дурнице? Я носив тебе на руках!”
А потім сильний удар. Як чоловік, кулаком. Зірки заблимали в очах, а потім біль охопив її… А Ігор продовжував кричати щось брудне.
“Так, доню, зрозуміла. Шафа… темрява”, пробурчала мати, хоча чудово знала, що сталося.
І почувалася винуватою. Адже саме вона змусила Марійку вийти заміж за Ігоря! Саме вона відштовхнула Дениса від доньки, вважаючи його поганим впливом.
“І твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки”, промовила Олена Іванівна, кинувши погляд на зятя.
Іван Михайлович так і не повернувся від вікна. Вийшов на балкон палити. На відміну від дружини, він ніколи не підтримував Ігоря. Він завжди здавався… пустим. Егоїстом і нікчемним. Так, з багатої родини з квартирою, машиною, звязками. Але зсередини він був гнилим.
І тепер ця гниль вилізла назовні синє під оком доньки.
Звісно, Іван Михайлович міг би схопити зятя за лацкани та вдарити так, щоб той памятав. Але це лише призвело б до скандалу. Та й не хотів він цього. Ледь стримувався… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить цю проблему інакше. І вже знав як.
Довго говорив по телефону з того балкона…
Тим часом Марійка купила матері каву, і вони сиділи, базікаючи про дрібниці. За півгодини батьки пішли.
Ігор, який очікував докорів і скандалу, нарешті розслабився. Відкинувся на дивані, відкрив пиво й навіть усміхнувся. У його голові мовчання родини означало згоду. Родина це родина, а синці це життя. Ніхто не втручатиметься. Точно!
“Бачиш, Марійко, я ж казав усе налагодиться! протяжно промовив він, задоволений. Твої батьки нормальні, розумні. Не як ти… Вчора накинулася на мене зі скаргами! Ну випив трохи і що?”
Відхльопнув пива й потягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив постукав. Твердо й рішуче. Цей стукіт змусив Ігоря поставити пляшку на стіл і завмерти.
Підійшов до дверей, глянув у вічко… і поблід.
На порозі стояв Денис. Його суперник. Колишній коханий Марійки. Той самий, що мало не одружився з нею, але відпустив. Красивий, високий, впевнений. У дорогому піджаку й з тим самим поглядом, від якого жінки тремтіли, а чоловіки стискали кулаки.
“Тобі чого? зашипів Ігор, відчиняючи двері лише настільки, щоб показати своє роздратування, але не впустити його всередину.
“Відійшли”, спокійно сказав Денис і просто штовхнув Ігоря плечем.
Той відлетів, як лялька з тряпя.
Марійка схопилася з дивана, розплющивши очі.
Денисе…
“Збирайся, коротко сказав він. Якщо хочеш, поїдемо до мене. Якщо хочеш до батьків. Навіщо тобі цей банкрут?”
“Кого ти банкрутом назвав, ідіоте? вибухнув Ігор, але так і лишився стояти в куті, ніби приклеєний.
У нього були причини боятися Дениса.
“Я тобі подзвонив, Ігорку. Особисто, спокійно усміхнувся Денис. Не ліз до тебе, не втручався. Але коли батько Марійки нормальний мужик, до речі подзвонив і сказав, що ти її бив… Тоді я просто взяв справу у свої руки.”
“Що… що ти несеш?!” охрип Ігор.
“Ну, не зовсім так, звісно, знову усміхнувся Денис. Просто приміщення, яке ти орендуєш для свого клубу, належить моєму другу. Дуже хорошому другові. Отже, ти отримаєш повідомлення про відмову в продовженні оренди. Зрозумів? Воно вже на твоєму столі.”
Ігор опустився на стілець, ніби під ним вибили