Він відмовився одружуватися на вагітній дівчині. Мати його підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
Тату, у мене новини. Наша сусідка, Соломія вагітна. Від мене, промовив Богдан, щойно переступив поріг хати.
Ярослав, батько, на хвилину завмер, а потім спокійно відповів:
Тож одружся на ній.
Ти жартуєш? Я ще надто молодий. Не час заводити родину, до того ж ми навіть серйозно не зустрічалися
Серйозно? батько гірко засміявся. За дівчиною бігати ти вже чоловік, а відповідати за вчинки дитина? Дуже добре. Без зайвих слів він покликав дружину: Оленко! Іди сюди!
Олена увійшла до кухні, витираючи руки об фартух:
Що трапилося?
Ось що. Наш син запліднив Соломію, сусідську доньку, а тепер не хоче одружуватися. А він махнув рукою.
Олена навіть не здивувалася. Обличчя стало суворим:
І правильно. Нащо до хати тягти першу-ліпшу? Сучасні дівчата хитрі знайдуть того, у кого гроші, завагітніють, а потім: «одружуйся». А потім виявиться, що дитина й не його. Нехай зробить тест ДНК. До того ж не можна тиснути на Богдана він ще молодий. Чоловік, йому важко було встояти. Але ми не зобовязані годувати чужих дітей.
Ярослав глибоко зітхнув і тихо промовив:
А якщо це справді його дитина?
А якщо й так? Хіба ми зобовязані брати відповідальність? Скажи їй зробити тест, а там побачимо.
Повернулась і пішла назад до кухні, залишивши Ярослава наодинці з сином.
Знаєш, я теж колись був молодим, почав він. Кохав одну, а одружився з іншою. Не з кохання, а з відповідальності. Бо бути чоловіком це не лише пристрасть, а й вибори та наслідки. Твоя мати була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав одне дитина не винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Богдане, я ніколи не шкодував, що залишився.
Минуло три місяці. Тест ДНК дав чітку відповідь: із ймовірністю 99,9% Богдан був батьком дитини Соломії.
Ну і що? фукнула Олена, коли Ярослав поклав перед нею папір. Так, це його син. Але це не означає, що Соломія тепер поселиться в цьому домі. Вона сюди не ступить! Кажу ж!
Богдан сидів, не піднімаючи очей на батька. На його обличчі читався вибір: він був на боці матері. Стиснув кулаки, але не вимовив ні слова.
Ярослав повільно підвівся зі столу:
Раз ви обоє прийняли своє рішення, тепер послухайте моє.
Говорив тихо, але твердо:
Поки я живий, мій онук ні в чому не буде мати потреби. Куплю ділянку, збудую будинок, і він мій онук отримає все, що я здобув. А ви обоє можете забути про мою допомогу. Відмовляюсь брати участь у цьому соромі. Богдане, з сьогодні ти більше не мій син. Все моє буде належати хлопцеві. Жодної гривні ви від мене не отримаєте.
Олена вибухнула:
Ти збожеволів? Ти виганяєш власного сина?!
Ярослав не відповів. Повернувся і вийшов, ігноруючи крики та прокльони. Богдан стояв посеред тиші, не вірячи в почуте. Але він знав одне: якщо Ярослав так сказав, значить, так і буде.