Знову прийшов, щоб мої нерви морочити? Дивіться на нього, панчик заморський! Він, бачите, по пятдесят грамів ковбаси собі дозволяє! гукнула продавчиня, і голос її лунав, немов грім серед ясного неба.
Хлопчик підняв угору рудого, немов вогник, кошеня. А дивна річ той малий, побачивши перед собою грізний лик тітки Ганни, навіть не здригнувся.
Вирвавшись з дитячих рук, він зістрибнув на прилавок, пробіг по ньому, а потім притулився до бруднуватого халата продавчині й потерся голівкою об її руку.
А тітка Ганна була ну, знаєте, такі жінки бувають наче з карпатського каменю витесані. А обличчя
Ніхто й не дивився їй у вічі. Боїлися. Бо вираз того лиця завжди був один: загроза, зневага та гнів, наче вона ось-ось зірветься й закричить у небеса:
Боже, чому я маю служити оцим невдякам?!
Ганна була продавчинею. Не просто за професією за покликанням. Вона стояла за прилавком, уперши у боки дві важкі, як гирі, долоні, і дивилася на покупців так, що навіть найвпертіші чоловіки опускали очі й благали тоненьким голосом:
Тітко Ганно, будь ласка, відріжте трішки
А якщо хтось наважувався підняти голос тоді
Тітка Ганна знімала руки з талії й клала їх на прилавок. Лице її наливалося буряковим кольором, а очі ставали, як дві дула. З грудей виривався рев, наче ведмежий, і вся черга разом присідала. А сміливець, що наважився сперечатися, блід і заминався, готовий зізнатися у всіх гріхах, лише б тітка вибачила.
Але гірше за все їй докучав один хлопчина.
Нахабний, як вітер у полі. Років десять йому було. І що дня він приходив, висипав на прилавок дрібязок і благав:
Тітко Ганно, будь ласка, відріжте мені молочної
Тоді тітка Ганна червоніла, біліла й сивіла одразу.
Знову прийшов! гуділа вона так, що дзвеніли шибки. Знову йому пятдесят грамів!
Вона озиралася на чергу, немов чекаючи підтримки. Але ті лише опускали очі.
Знову по мою душу?! кричала вона. Дивіться на нього, панчик! Він, бачите, по пятдесят грамів зволить!
Та хлопець дивним чином не лякався. Він дивився на неї блакитними, як небо, очима й казав спокійно:
Відріжте, будь ласка, тітко Ганно. Дуже треба.
Тітка Ганна роззявляла рота, з якого ось-ось вилетіло б полумя але раптом замовкала, відрізала шматочок ковбаси й суворо сувала його у пакет.
Одного разу вона була особливо люта. Черга мовчала, наче перед бурею. Навіть сусідні продавчині не дивилися в її бік.
І ось з-під прилавка визирнула вихриста голова.
Тітко Ганно прошепотів хлопчик. У мене сьогодні грошей немає. Але мені дуже треба. Відріжте, будь ласка, а я потім принесу
Такого зухвальства ще ніхто не насмілювався вчинити.
Тітка Ганна заревла, немби левиця. Усі присіли, а один чоловік, що ховав у штанях пляшку горілки, випустив її з рук та розбив.
Ти-и-и! зашипіла вона. Знову прийшов, щоб мене до могили довести?!
Вона підняла кулак
Усі закрили очі.
Але хлопець не здригнувся. Він підняв рудого кошеня й сказав тихо:
Він дуже голодний. А мама забула дати мені грошей
Кошеня, побачивши грізну продавчиню, не втекти. Воно підбігло до неї й потерлося об халат.
Тітка Ганна завмерла. Спочатку посіріла, потім почервоніла
Це ти прошипіла вона. Ти всі мамині гроші на цього рудого витрачав?!
Так, зізнався хлопець. Але я завтра принесу!
Тітка Ганна схопила кошеня, піднесла до обличчя А воно муркнуло й лизнуло їй у ніс.
Ну й нахаба! буркнула вона й відрізала великий шматок ковбаси. На, візьми. І мамі передай.
Черга роззявила рота.
А кошеня залишиш тут, раптом сказала тітка Ганна. Мені на складі мишей ловити
З того дня у крамниці зявилися два коти. Один рудий, другий сірий. Вони заважали тітці Ганні працювати, терлися об ніг, а вона
Бурчала, лаялася але гладила їх по спинках.
І черга посміхалася.
Ось така історія про блакитноокого хлопця, рудого котика, ковбасу і продавчиню з камяним лицем та мяким серцем.