Мамо, я не хочу їхати до бабусі! скрикнула семирічна Сімона, намагаючись вирватися з маминих обіймів. Вона мене не любить! Тільки дядька Михайла!
Сімоно, не вигадуй, відповіла втомлена Оксана, застібаючи доньці пальто. Бабуся любить усіх онуків однаково.
Неправда! дівчинка тупнула ногою. Вчора вона дала морозиво Арсену, сину тітки Марії, а мені нічого!
Може, у тебе горло боліло? спробувала виправдати Оксана.
Ні! Вона просто мене не любить, бо я не донька її сина!
Оксана завмерла з щіткою в руці. Як семирічна дитина могла знати таке? Хто їй розповів?
Сімоно, хто тобі це сказав?
Ніхто, дівчинка відвернулася до вікна. Я сама зрозуміла. Арсен казав, що його тато і мій тато брати. А ще я знаю, що мій тато не справжній. Мій справжній тато живе далеко.
Серце Оксани стиснулося. Вона сіла поруч із донькою на диван.
Сімоно, слухай уважно. Тато Іван твій справжній тато. Він любить тебе, дбає про тебе з тих років, коли тобі було два. І бабуся Наталя теж тебе любить.
Тоді чому вона завжди хвалить Арсена, а мене лає? в очах дівчинки виступили сльози.
Оксана не знала, що відповісти. Бо Сімона мала рацію. Свекруха справді ставилася до неї інакше, ніж до онука свого старшого сина.
Мамо, ми спізнюємося, увійшов до кімнати Іван. Сімоно, швидше вдягайся, а то бабуся чекатиме.
Я не хочу туди! знову заплакала Сімона. Вона мене не любить!
Іван здивовано подивився на дружину.
Що трапилося?
Потім поясню, прошепотіла Оксана. Сімоно, вдягайся. Поїдемо всі разом.
Йшли міським парком мовчки. Сімона плелася позаду, час від часу схлипуючи. Іван ніс торби з продуктами для матері, а Оксана думала про те, як пройде візит.
Наталя завжди була суворою жінкою. Коли Іван познайомив її з Оксаною та їй