«Ти чудовисько, мамо! Такі, як ти, не повинні мати дітей!» кричала Настя, закриваючись у кімнаті. Вона намагалася вчитися, але життя постійно її відволікало. Одного разу вона вирішила розвіятися з подругами в клубі, де й зустріла Олега. Хлопець із Києва, гарний, з багатою родиною його батьки поїхали за кордон на рік по роботі. Настя закохалася без памяті і вже через тиждень переїхала до нього.
Жили на широку ногу: гроші регулярно приходили від батьків Олега. Щовечора або вечірки, або гості вдома. Спочатку Насті це подобалося, але незабаром вона опинилася в боргах, пропускала пари та провалила зимову сесію. Їй загрожувало відрахування.
Вона пообіцяла виправитися і перескласти іспити. Дні і ночі проводила за книгами. Коли до Олега приходили друзі, вона ховалася у ванній. В останній момент їй вдалося здати сесію, але вона намагалася вмовити Олега зупинитися. Він же був на останньому курсі ось-ось диплом.
«Не занудствуй, Настю. Молодість один раз. Коли ще гулятимемо, як не зараз?» сміявся він, немов усе було дрібязком.
Настя соромилася зізнатися матері, що живе з хлопцем без шлюбу. Коли дзвонила додому, брехала, ніби вони вже з Олегом оформили відносини, а весілля влаштують, коли його батьки повернуться.
Але одного дня на парах їй стало погано: запаморочення, нудота. З жахом вона зрозуміла мабуть, вагітна. Тест підтвердив найгірші побоювання.
Олег, дізнавшись, наполіг на аборті. Вони посварилися, як ніколи, і він зник на два дні. Настя чекала, не знаходячи собі місця. А коли він повернувся то не один. Поруч була пяна блондинка, яка ледве трималася на ногах. Настя, виснажена, накинулася на неї, намагаючись вигнати.
«Вона нікуди не йде! Якщо тобі не подобається вали сама, істеричка!» ревнув Олег і з усієї сили вдарив її.
Вона схопила куртку й вибігла на вулицю. Пішки дійшла до гуртожитку, з розпухлим обличчям, змитою тушею й слізьми. Двері відчинила вахтерка, зжалилася і впустила її.
Наступного дня Олег прийшов із каяттям: клявся, що більше ніколи не підніме на неї руку, благав повернутися. Вона повірила заради дитини.
Ледве-неледве Настя закінчила перший курс. Боялася їхати додому. Що скаже матері? Але залишатися в Києві теж було страшно: батьки Олега ось-ось мали повернутися, а вона, вагітна, набрала ваги й змінилася до невпізнання.
Коли його батьки дізналися, що Настя з провінції і ледве перевелася на другий курс, він влаштував розмову. Офірував гроші, щоб вона пішла і залишила діда в спокої.
«Подумай сама який із нього батько? Тільки гуляти вміє. А хто взагалі казав, що це його дитина? Бери гроші й повертайся додому. Повір це найкращий вихід.»
Настя почувалася приниженою. Олег мовчав. Вона відмовилася від грошей, хоча потім шкодувала. Зібрала речі й поїхала до матері.
Як тільки та побачила її з животиком на порозі усе зрозуміла.
«О, приїхала сама? Бачу, не вийшло заміж. Кияк погуляв і вигнав? Хоча грошей дав?» запитала, навіть не впускаючи її в хату.
«Мамо, як ти можеш? Мені його гроші не потрібні.»
«Тоді нащо ти сюди приїхала? Нам і вдвох тут тісно! Я думала, тобі пощастило вийдеш за кияка, житимеш у розкошах. А ти повертаєшся вагітною. Куди ми всі тут помістимося? Та ще й з дитиною?»
«Всі?» Настя здивовано підняла брови.
«Поки ти в Києві ганялася, я знайшла собі чоловіка. Я ще молода, мені теж хочеться щастя. Виростила тебе сама, ніколи про себе не думала. А тепер хочу пожити. Він мені за віком у діти годиться. Не хочу, щоб він на тебе залицявся.»
«Куди ж мені йти, мамо? Я скоро народжу»
«Повертайся до батька дитини. Нехай утримує.»
Мати була непохитною. У її очах Настя не побачила ні капли співчуття. Їхні стосунки й раніше були холодними, а тепер вона почувалася, як із чужою.
Вона взяла сумку й вийшла. Сіла на лавку й заплакала. Куди тепер? Якщо рідна мати не хоче її, хто прихистить? Навіть думала кинутися під машину Але дитина всередині штовхнулася, наче відчула небезпеку. Настя не наважилася.
«Настю?» раптом почула вона. Це була Оля, її колишня однокласниця. Побачивши подругу вагітною й у сльозах, вона забрала її до себе.
«Живи в мене. Мої батьки в селі до осені. Потім щось придумаємо.»
Настя погодилася. Вибору в неї не було.
Оля працювала у лікарні та вчилася на медсестру. Через два дні вона прибігла з новиною: у лікарні була літня жінка, якій потрібен доглядальник. Її дочка відмовлялася забрати матір додому.
«Я їй не казала, що ти