Зрада, яку не приховати: Холодна й витончена помста
Вони прожили разом тридцять пять років. Майже півжиття. Богдан і Оксана. Все почалося, як у старих романах танці під дощем, розмови до світанку, мрії про будинок із садом. Оксана була тендітною, тихою, але з сильним характером. Богдан амбітний, з вогнем у очах, завжди прагнув більшого.
Разом вони пережили злидні, борги, переїзди, втрати. Коли Богдан починав бізнес із нуля, Оксана тягла на собі все дім, дітей, рахунки, хвороби. А коли нарешті прийшов успіх із грошима та стабільністю, Богдан закохався. У нову секретарку, струнку, яка сміялася з його жартів і торкалася його руки на мить довше, ніж треба.
Він швидко прийняв рішення. Найняв дорогих адвокатів, щоб залишити собі будинок той, що будувався цеглина за цеглиною, де Оксана саджала троянди та вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Богдану. Оксані дали два місяці на виїзд. Але вона пішла за два дні. Без сліз, без сцен. Мовчки. Зібрала речі, замовила перевізника. І на прощання розкидала по дому шматочки вареної риби за штори, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки прощальної вечері, яку приготувала собі сама, за порожнім столом.
Нова коханка Богдана заїхала до «будинку мрій» через кілька днів. Їй усе здавалося ідеальним: світло, простір, камін, балкон. Але за добу гнилісний сморід пройняв стіни. Ніщо не допомагало ні прибирання, ні аромапалички, ні ремонт.
Смердючий дух посилювався. Вони мили підлоги, міняли килими, відкривали вікна. Купували очищувачі повітря. Даремно. Друзі перестали приходити в гості. Ніхто не міг витримати цей запах.
Богдан намагався продати будинок. Але чутки рознеслися по всій громаді. Покупці тікали через десять хвилин. Агенти з нерухомості відмовлялися співпрацювати. Будинок став прокляттям.
Подружжя взяло великий кредит на нове житло. Гроші закінчилися. Аж раптом Оксана подзвонила:
Як справи, Богдане?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Будинок не продається. Ми на межі розорення.
Як дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я сумую за тим будинком. Продаси його мені? Скажімо за 10% вартості?
Богдан ледь не заплакав від полегшення. Погодився миттєво. Десять відсотків? Будь-що, аби позбутися кошмару.
Наступного дня Оксана приїхала з нотаріусом. Документи підписали за хвилини. Подружжя виїхало до нового будинку. Вона зайшла у порожній дім, глибоко вдихнула і посміхнулася вперше за багато років.
Але історія на цьому не закінчилася.
Подружжя вирішило забрати з собою все зі старого будинку: меблі, штори, навіть карнизи! Особливо карнизи. Богдан не залишив би колишній дружині нічого. Він особисто їх зняв. І разом із ними забрав джерело смороду.
У новому будинку запах зявився вранці наступного дня.
Оксана знала, що так станеться. І більше ніколи не подзвонила.
Тепер у своєму будинку вона насолоджується тишею, чистими стінами й квітучими трояндами. А Богдан живе з прокляттям, яке створив сам. За зраду. За гординю. За те, що забув, хто був поруч, коли в нього не було нічого.