Невблаганна зрада: Холодна й витончена помста
Вони прожили разом тридцять пять років. Майже половину життя. Богдан і Оксана. Все починалося, як у старих романсах танці під дощем, розмови до світанку, спільні мрії про будинок із садом. Оксана була тендітною, мовчазною, але зі сталевим характером. Богдан амбітний, з вогнем у очах, завжди прагнув більшого.
Разом вони пройшли через бідність, борги, переїзди, втрати. Коли Богдан починав бізнес з нуля, Оксана тягла на собі все дім, дітей, рахунки, хвороби. А коли нарешті прийшов успіх із достатком та стабільністю, Богдан закохався. У нову помічницю, струнку, яка сміялася з його жартів і затримувала дотик до його руки на зайву мить.
Він швидко ухвалив рішення. Найняв дорогих адвокатів, щоб забрати будинок той, що вони будували цеглина до цеглини, де Оксана саджала троянди та вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Богдану. Оксані дали два місяці на виїзд. Але вона поїхала за два дні. Без сліз, без скандалів. Мовчки. Зібрала речі, замовила перевізників. А на прощання розкидала по будинку шматочки вареної тріски за штори, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки прощальної вечері, яку приготувала собі сама, за порожнім столом.
Нова кохана Богдана заселилася до «будинку мрій» через кілька днів. Їй усе здавалося ідеальним: світло, простір, камін, тераса. Але за добу гнилісний сморід пройняв стіни. Ніщо не допомагало ані прибирання, ані пахощі, ані ремонт.
Вонь посилювалася. Вони мили підлоги, міняли килими, відчиняли вікна. Купували очищувачі повітря. Даремно. Друзі перестали приходити в гості. Ніхто не міг витримати цей запах.
Богдан спробував продати будинок. Але чутки по селищу рознеслися швидко. Покупці тікали через десять хвилин. Агенти відмовлялися працювати. Дім став прокляттям.
Подружжя взяло великий кредит на нове житло. Гроші закінчилися. І тоді зателефонувала Оксана:
Як справи, Богдане?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Будинок не продається. Ми в боргах.
Як дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я суму