Мамо, завтра в садочок надінь мені блакитну сорочку.
Блакитну? А чому саме блакитну?
Бо Катруся Іванова сказала, що мені гарно в ній, вона підходить до моїх очей!
Ну якщо Катруся сказала, то звісно надінемо.
Олесь, задоволений, пішов грати зі старшим братом Дмитрком, який вже ходить до школи.
Вечором мама розповіла татові про блакитну сорочку та про те, як вона пасує до Олесиних очей.
Тато сміявся, потріпав сина по голові.
Що, сину, Катруся подобається?
Так, я на ній одружуся!
Ого! Спочатку треба навчитися, освіту здобути, а потім уже й одружуватися.
Ой, як довго
Олесь задумався.
Тату, а можна я на Катрусі завтра одружуся?
Завтра? А де ж ви житимете, сину?
Та вдома! дивується хлопчик.
В кого вдома? не здається тато. У Катрусі?
Та ні, татусю! широко розплющує очі малий. Катруся у себе, а я у себе.
Ні, сину, так не буває. Одружишся забереш Катрусю до себе, житимете разом. Ти працюватимеш, а вона буде ходити в садочок, потім до школи, до інституту.
А я зі сльозами в очах питає Олесь.
А тобі треба працювати, сину, щоб родину утримувати.
Що сталося? Чого ти плачеш? мама присіла перед сином.
Мамо, я хочу одружитися на Катрусі, але не хочу зараз працювати! Я хочу в садочок ходити, потім вчитися а тато каже уууу
Ну чого ж плакати? Виростеш і одружишся.
А поки я виросту, її хтось інший забере!
Та хто ж?
Не зна-а-аю Може, Славко чи Вітько.
Ну тоді й не потрібна тобі ця Катруся, якщо її хтось інший може забрати
Вранці Олесь рішучим кроком підійшов до дівчинки в червоній бархатній сукні, з великим бантом на довгих світлих коса