**Щоденниковий запис**
” То ти, мабуть, сучасних дітей не розумієш!
Привіт, Олено, бачу, у городі працюєш, от і вирішила зайти, Марія Степанівна стояла біля калітки, нерішуче переступаючи.
Вони з Оленою Михайлівною жили в протилежних кінцях села. Марія з чоловіком Іваном біля ставка, а Олена ближче до гаю.
Раніше й не спілкувалися особливо сусідів і так повно. Та ось у сусідів онуки вже дорослі, а до Марії з Іваном цього літа хочуть привезти хлопчиків Богдана та Тараса. Кажуть, місто їх втомило.
Колись у сина справи йшли краще тоді вони за кордон їздили. А тепер ситуація змінилася, і згадали, що в селі є батьки. І не на кілька днів, як звикли, а на цілий місяць.
Тільки, мамо, вони постійно сваряться, попередив син Андрій. Тарасу тринадцять, вважає себе дорослим, а Богдан його не слухається.
Та що ми, з онуками не впораємось? Привози! весело відповіла Марія. Але, поклавши слухавку, задумалась діти тепер не такі, як раніше. До них і підступи важко знайти. Маленькими ще привозили, а тепер Раптом вона не впорається?
Іван у неї суворий, непослуху не терпить. А сварок не хочеться.
Тож вирішила Марія підстрахуватись піти до Олени. У неї теж онуки такого ж віку бувають.
З власного досвіду вона знала: дітей треба чимось зайняти. Тоді й проблем буде менше.
Заходь, Маріє! побачила сусідку Олена Михайлівна. Що привело?
Онуків на місяць привезуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Познайомимо їх і їм веселіше, і нам легше, запропонувала Марія.
То ти, мабуть, нинішніх дітей погано знаєш! засміялась Олена. Не боїшся так довго їх тримати? Мої мені всі нерви витоптали, а дід ледь не вислав їх додому. Та вже коли погодилась приводь. Що робити, це ж онуки!
На вихідні приїхав син Андрій з дружиною Наталею та синами Богданом і Тарасом.
Хлопці підросли, але бабусі з дідом раділи. І на серці у Марії полегшало.
Що їй Олена лякала? У неї, може, діти невиховані, а в них які ввічливі! І навчаються добре немає про що хвилюватись.
Мамо, якщо щось дзвони, я з ними поговорю, сказав Андрій перед відїздом.
Марія лише махнула рукою: Та годі тобі, сину! Хіба ми дітей не виховували?
Ввечері Богдан і Тарас довго не вгамовувались. Спати їх поклали у колишній кімнаті Андрія.
Але, схоже, нова обстановка їх збуджувала вони гуготіли, метушились, і Іван Степанович вже почав сердитись.
Навіщо ти, Маріє, погодилась? Не потрібне їм наше село!
Зате вранці онуків було не розбудити. Вже до обіду, а вони сплять!
Бабусю, дай поспати ще, бурмотів Тарас.
Богдан і взагалі не реагував.
Та скільки ж можна? обурилась Марія.
І тут помітила на підлозі телефон. Підняла й аж руками сплеснула обидва лежать!
То ви що, грали до пізньої? Заберу їх, ось і все!
Тарас одразу схопився.
Віддай, це не твоє! Мама дозволяє!
Зараз їй подзвоню, дізнаюся, що вона дозволяє! Марія стиснула апарат у руці.
Тарас надувся, вийшов і дверима грюкнув: Ну і дзвони!
Години дві вони не виходили. Іван вже збирався йти «розбиратися», але хлопці зявились самі обидва надуті:
Ми кашу їсти не будемо. Хочемо нагетси чи бутерброди.
Ось як?! розлютився Іван Степанович. Не хочете кашу ходіть голодні. А ліжка застелили? Ну-но, подивлюся Звідки у вас чіпси в ліжку? І фантики? Нічого не прибрали? На кашу не заробили то збирайте сміття, застеляйте!
Не можна нам голодними ходити! Богдан дивився на діда злісно. Ви злі!
Іван ледь не вибухнув, але Марія втрутилась: Давай покажу, як ліжко застеляти, а завтра самі, добре? А бутерброди після каші. Домовились?
Балуєш їх, бурчав Іван. От лоби, а совісті нема!
З онуками Олени Богдан і Тарас подружились. Але що вони витворяли вчотирьох!
Якщо гралися у дворі, то потім Марія нишком збирала поламані гілки, зімяті квіти. Трави на ногах заносили в хату, крихти скрізь. Стільці похитувались, двері ледь не з петель злітали.
Одні збитки!
Що це за діти?! сердився Іван. Більше ніколи!
Але потім взяв Тараса з собою лагодити велосипеди, а Марія з Богданом готували обід.
Ти теж будеш діду заробляти? здивувався Тарас.
А ти як думав? Безкоштовно в житті нічого не буває, пояснив дід. Ось штани порвали тепер у татових ходите. Звідки вони візьмуться, якщо не працювати?
Не бурчи на них, шепотіла Марія. Сам був не кращий!
Повертались онуки додому радісні, скаржились батькам: Дід нас мучив, працювати змушував!
Та через тижд