Марійка стояла на порозі, вітаючи батьків звичною ласкавою усмішкою. Лише синє під оком видавало те, про що вона не хотіла говорити.
“Мамо, усе гаразд, не звертай уваги,” поспішно сказала вона, помітивши пильний погляд матері.
Олена Іванівна глибоко зітхнула. “Твоє життя, доню. Тобі й вирішувати…”
Батько навіть не подивився на зятя. Повільно підійшов до вікна й дивися у порожнечу, ніби не чуючи, як донька щось бурмоче про шафу й темряву.
“Я просто… вчора йшла й випадково спіткнулась. Ну, мамо, зі мною та з Ігорем усе добре!”
Добре? Марійка добре памятала, що сталося вчора. Ігор, завжди роздратований, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, як їй усе набридло, він схопив її за комір так сильно, що аж розірвав сорочку.
“Що, шльондра, забула, кому завдячуєш, що ще жива?! ревів він, трясучи нею. Забула, як я тебе повертав з корчми, коли тікала до того Дениса? Забула, хто тебе кохав, дурненька? Носив на руках!”
А потім сильний удар. По-справжньому, по-чоловічому. Зірки заблищали в очах, а потім біль… А Ігор продовжував кричати щось брутальне.
“Так, доню, зрозуміла. Шафа… темрява,” промовила мати, хоч чудово знала, що сталося.
І почувалася винною. Адже саме вона змусила Марійку вийти за Ігоря! Саме вона віддалила Дениса від доньки, вважаючи його поганою впливовою людиною.
“А твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки,” промовила Олена Іванівна, кинувши погляд на зятя.
Михайло Петрович не повертався від вікна. Вийшов на балкон палити. На відміну від дружини, він ніколи не підтримував Ігоря. Той здавався йому… порожнім. Егоїстичним і бездушним. Так, з багатої родини з квартирою, авто, звязками й перспективами. Але гнилий всередині.
І врешті гниль вилізла назовні синє під оком доньки.
Звісно, Михайло Петрович міг би схопити зятя за комір і дати ляпаса. Але це лише розвязало б скандал. І він не хотів. Ледь стримався… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить це інакше. І вже знав як.
Говорив довго по телефону з того балкону…
Тим часом Марійка приготувала матері каву, і вони балакали про дрібниці. За півгодини батьки пішли.
Ігор, який чекав докорів і скандалу, нарешті розслабився. Сів на диван, відкрив пиво й навіть усміхнувся. У його голові мовчання батьків означало згоду. Родина це родина, а синці життя. Ніхто не втручатиметься. Точно!
“Бачиш, Марійко, я ж казав усе владнається! протяжно промовив він, задоволений. Твої батьки нормальні, розумні. Не як ти… Вчора нападала зі скаргами! Ну випив трохи і що?”
Він відхлипнув пива й потягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив саме постукав. Твердо й рішуче. Цей стукіт змусив Ігоря поставити пляшку й завмерти.
Підійшов до дверей, глянув у вічко… і зблід.
У дверях стояв Денис. Його суперник. Колишній коханець Марійки. Той, що ледь не взяв її за дружину, але відпустив. Високий, впевнений, у дорогому піджаку з тим самим поглядом, від якого жінки тремтіли, а чоловіки стискали кулаки.
“Тобі чого?” буркнув Ігор, відчиняючи двері лише настільки, щоб показати своє роздратування.
“Поступився,” спокійно сказав Денис і просто штовхнув його плечем.
Ігор відлетів, ніби лялька з ганчірки.
Марійка схопилася з дивана, очі розширились.
“Денисе…”
“Збирайся,” коротко сказав він. “Хочеш до мене, хочеш до батьків. Але навіщо тобі це банкрутуюче нікчемне життя?”
“Кого ти нікчемним називаєш, ідіоте?” вибухнув Ігор, але так і лишився в куті, ніби приклеєний.
Він мав причини боятися Дениса.
“Я тобі дзвонив, Ігоре,” спокійно усміхнувся Денис. “Не хотів втручатися, але коли батько Марійки до речі, нормальний чоловік подзвонив і сказав, що ти її бєш… Тоді я взяв справу у свої руки.”
“Ти… про що ти?” охрип Ігор.
“Ну, не зовсім так,” знову усміхнувся Денис. “Просто приміщення, яке ти орендуєш під свій клуб, належить моєму другові. Дуже хорошому другові. Тобі вже надіслали повідомлення договір оренди не продовжується. Зрозумів? Вже на столі.”
Ігор осів, ніби підбився.
“До того ж, я підрахував твої заборгованості за півроку. Памятаєш, тобі казали орендна плата може зростати, коли клуб почне приносити прибуток? Вона зросла півроку тому. А повідомлення довго лежало на твоєму столі ти просто не читав. А ми з Мишком мовчали, чекаючи, поки борг зросте. Плюс штрафи, відсотки… Зрозумів? Тепер у тебе офіційний борг. Великий і негарний. Х