Щоденниковий запис:
“Головне вдало вийти заміж. Заможній чоловік це щастя,” так завжди казала мати.
Я, Соломія, була єдиною донькою у батьків. Батько мене оберігав, а мати пестила й невпинно повторювала свою мудрість.
“Де ж знайти того заможного?” думала я. У університеті були гарні хлопці, навіть заручини з одним із доброї родини траплялися. Але батько пильнував ніяких вечірок, нічних прогулянок, вилазок на природу. Все під контролем.
Несподівано мій наречений знайшов іншу вільнішу, цікавішу. Та незабаром був захист диплома, кохання відійшло на другий план.
Потім робота за батьковим протекцією, влаштування особистого життя за маминою порадою. Вона знала, що робить: єдина донька має добре вийти заміж. І ось з’явився кандидат племінник її подруги.
“Соломійко, придивись до нього уважніше. Він старший, але це плюс! Нащо тобі хлопчисько? А Борис Григорович чоловік серйозний. Має свою справу. Тобі й працювати не доведеться.”
“Та він же був одружений, мамо! Має доньку, значить, аліменти.”
“Не зважай. Дружина була нерозумною, а донька давно живе в іншому місті. Це дрібниці.”
Знайомство відбулося. Батько мовчав у жіночі справи не втручався.
І що дивно Борис мені сподобався. Десять років різниці не лякали. Він виглядав чудово: вродливий, з манерами, одягнений із смаком. Я теж його вразила, і ми одружилися.
Мати зітхнула з полегшенням виконала обовязок. Тепер салони, магазини, подорожі з чоловіком у теплі краї без мене.
А я, маючи перед очима її приклад, теж не відставала. Чоловік задовольняв мої запити. Господарством займалася покоївка, якій я лише вказувала.
Раптом як грім серед ясного неба. У Бориса померла колишня дружина. І він забрав доньку!
Це було несподівано. Я відкладала народження дитини на потім, а тепер у моєму домі з’явиться дівчинка, якій я маю стати “другою мамою”.
Вибору не було. Чоловік поставив мене перед фактом.
“Вона ж невинна!”
Незабаром він привіз її зі скромною валізкою та шкільним рюкзаком.
Наталка вчилася в третьому класі. Висока, тиха, мовчазна. Схожа на батька це мене трохи заспокоювало.
Але її поведінка дратувала: після вечері вона мила посуд, підмітала, прасувала свої речі.
Борис приходив пізно, весь у роботі. Доньці діставалося лише погладжування по голові: “Як справи в школі?”
Я відчувала обмеження: тепер не можна просто піти з дому, потрібно стежити за уроками.
“Чи не відправити її в інтернат?” подумала я, але не наважилася. Запропонувала подовжену групу в школі.
“Їй там краще, вона уроки робить якісніше.”
Але Борис розлютився. Так і жили без душі, з постійним роздратуванням.
Через два роки я народила сина. Потрібна няня, але Наталі вже було майже 12, і вона запропонувала допомагати.
І справді кращої няньки не знайти! Вона встигала все: уроки, догляд за братом, прасування. Потім і постільне перейшло на неї покоївці Марії вже було за шістдесят.
Я звикла. Наталка допомагала, а я продовжувала витрачати час на себе.
Коли вона закінчила школу, мій син ішов у перший клас. Вся турбота про навчання знову лягла на неї.
Вона вступила в університет, вивчала англійську, вчила брата.
“Тобі не здається, що ти всю турботу переклала на Наталку?” спитав якось Борис.
Я мовчала. Але ж вона не скаржиться!
Після університету батько взяв її на роботу. Бізнес вийшов на міжнародний ринок, і перекладач був потрібен.
Там вона зустріла Андрія з відділу продажів. Кохання спалахнуло на очах у здивованого батька.
Він не очікував, що його скромна донька заведе роман на роботі.
Але Наталка наполягла на шлюбі.
Я засмутилася втрачала помічницю. Покоївка Марія теж збиралася на пенсію.
“Я все одно допомагатиму, мамо,” сказала Наталка.
Але після весілля Андрій розслабився. Захотів відкрити свій бізнес, кинув роботу. Справа не пішла.
Тесть відмовився допомагати, хоча підвищив доньці зарплату.
Наталка віддавала всі гроші в родину, іноді підкидала братові.
Андрій любив ресторани, одяг, подорожі. А квартира була в кредиті.
Потім батько захворів, бізнес занепав. Його довелося продати.
Наталку залишили на роботі, але зарплатню знизили.
Андрій зневірився, особливо після смерті тестя.
Я з сином потребували підтримки, і Наталка переїхала до нас, залишивши чоловіка з умовою:
“Або працюєш, або розлучення!”
А потім вона дізналася, що вагітна.
“Яка дитина?!” обурився Андрій. “Ні роботи, ні грошей! Твій батько збанкрутував, і що тепер?”
Наталка подала на розлучення.
Вона жила зі мною та братом, працювала віддалено.
Коли народила доньку, я не