Ой, слухай, ось історія…
Олесю, ми їсти хочемо! Годі вже валятися! почула вона невдоволений голос чоловіка.
Голова тріскала, горло жахливо боліло, ніс закладений! Спробувала встати тіло немов ватне. Не дивно, що вона захворіла.
Цілий тиждень була спека, а вчора ввечері пішов сніг із дощем. Весна… Таксі викликати не виходило у таку погоду й не дивно. Довелося їхати з роботи маршруткою. 30 хвилин чекала автобус, який виявився переповненим. Ледь втиснулася і то добре. Потім ще від зупинки довго йти пішки.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
Олечку, ми з Дениском заїхали до мами. Приїдемо пізно, повідомив їй Андрій.
Як завжди…
Отже, додому Олеся потрапила пізно, вся мокра та змерзла.
Подивилася на годинник 8 ранку. Субота.
Андрію, принеси термометр, будь ласка! попросила вона.
Ти що? Захворіла? здивувався він. А як же сніданок?
Давайте самі? попросила дружина.
Як, самі? не зрозумів чоловік. А Денис?
Хлопцю вже 10 років! Та й ти дорослий мужик. Приготуйте яєшню? Нехай тобі син допоможе. Я ж його вчила готувати, він уже великий.
Ти хлопця вчила готувати?! скрикнув Андрій.
Так. А що такого? Він цілими днями в телефоні. Нічого не хоче робити, знизала плечима Олеся.
Ти зовсім хвора? Він же мужик! Чоловік не зобовязаний готувати, як і вчитися цьому! Це ваше, бабське діло! розлютився він. Гаразд, ладно! Ми до батьків поїдемо, раз тобі не до нас. Завтра ввечері приїдемо.
І чоловіки, швидко зібравшись, поїхали до батьків Андрія.
Олеся ледь піднялася, знайшла термометр, включила чайник і задумалася…
«Коли все так змінилося? Коли вона пропустила той момент, коли чоловік міг спокійно приготувати не лише собі, а й їй? Коли під час хвороби вони піклувалися один про одного? Чому раптом усі домашні справи стали її обовязками?»
Термометр запищав 39,2.
Молода жінка випила ліки і знову лягла спати.
Трохи пізніше її розбудив телефон. Дзвонила мама:
Олесю, чому не відповідаєш? Звикла, що ти вранці дзвониш занепокоїлася, турбувалася Людмила Іванівна.
Мам, трохи захворіла. Випила ліки і знову заснула, прохрипіла донька.
Трохи?! А Андрій де? З Дениском знов у мами? бурчала мати.
Поїхали. Щоб не заразитися, мляво відповіла Олеся.
Сама в це віриш? Щоб не заразитися… Скажи вже щоб не перенапружуватися, а то раптом посуд доведеться мити самому! сердилася жінка.
Та ну, мам! хотіла заперечити Олеся, але та не дала.
Не мамкай! Маю право сердитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
Так. Висока була. Зараз легше, здається. Тільки сили немає, поскаржилася донька.
Лежи! Зараз батько тебе забере. Буду на ноги ставити! Одній хворіти не справа. Чекай. і Людмила Іванівна завершила дзвінок.
Олеся тихенько встала, умилася, зібрала речі, ноутбук і вже чекала на батька.
Ой! схопився батько за серце, побачивши доньку.
Що, тату? Що з тобою? злякалася жінка.
А! Це ти! чоловік спокійно взяв у неї сумку. Я вже подумав, що смерть свою побачив! Бліда, як полотно!
Тату! Навіщо так лякати? усміхнулася донька. Поїхали?
Поїхали. Тримайся за мене. А то вітром здує шукай потім! бережно допоміг їй сісти в машину. Зовсім худа, змучена. Ні, доню, мати права ніби в рабство те