” Та ви ж кріп від петрушки розрізняєте хіба що по цінниках у супермаркеті! А полуницю тільки у варениках бачили! Буркотіла ображена сусідка.
Соломія та Тарас приїхали на дачу. Придбали вони її восени, а тепер вирішили облаштувати. Будинок був гарний навіть узимку жити можна, а от з ділянкою та іншим роботи було море.
Старі яблуні та груші потребували догляду. Лазню замовили за тиждень привезуть, залишилось тільки місце вибрати. Заодно зробити навіс для дров, альтанку та місце для сушіння білизни. Діти обіцяли приїхати та допомогти.
Добре тут, спокійно, можна й на постійне проживання. Ми ж тепер пенсіонери.
Я льох оглянув тільки двері треба замінити.
А я веранду. Памятаєш, хотіли альтанку? Та ні, тут краще: старовинний стіл, стільці тільки трішки оновити, ще сто років простоять. І вид на садок! Чай питимемо, насолоджуватимемося. А ще двері треба поміняти таке враження, що хтось тут швендяє без запрошення.
Так, двері першочергово. На подвірї все облаштуємо і з вулиці не видно, і гарно. А перед будинком газон та квіти.
Квіти вже проростають, треба тільки розібратися, що де. Можливо, щось пересадимо, але влітку вже не чіпатимемо.
Через тиждень привезли лазню, приїхали діти розпочалося облаштування. Сусідка все підходила знайомитися, а її онуки постійно крутилися коло будинку.
А у вас онуки є?
Є, будуть приїжджати.
А нащо вам такий високий паркан? Ми з сусідами взагалі без огорожі жили.
Без огорожі? А що ж це тоді було? Ми її щойно розібрали. Паркан був, просто впав. Вам байдуже, а нам ні. І не переживайте, землі у вас не відхопили стоїть точно по межі.
А хвіртки не буде? У нас тут завжди прохід був.
Ви про щось між ділянками? Ні, не плануємо. Вхід тільки з вулиці.
А як же дітям бігати? Вашим, нашим? Та й яблуні ви порубали, а вони ж так любили по них лазити!
Не порубали, а підрізали та посадили нові. А ваші нехай лазять по вашим.
Усе у вас нове Нащо ці кущі вздовж паркану?
Для краси!
Сусідка відходила, але знову поверталася з новими питаннями. Її онуки бігали по ділянці Соломії та Тараса, поки не поставили нові ворота.
Оце ви ґрунтовно взялися, знову заговорила сусідка. Взимку тут житимете?
Подивимося.
А чого ворота зачинили? Перед будинком діти завжди у футбол грали місце зручне, рівне. На дорозі машини, а тут безпечно.
У мене все грядками засаджено, не то що у вас. Ви ж кріп від петрушки тільки по упаковках розрізняєте, а суниці у компоті бачили. Зі мною треба дружити.
Ворота зачинені, щоб ваші онуки тут не господарювали. Два дні тому вони кур випустили жодної не знайшли.
У вас і кури є? Значить, оселилися назавжди?
Ми вже тут живемо.
Наприкінці серпня святкували день народження Тараса. Зібралася вся родина. Чоловіки готували шашлик, жінки салати, стіл накрили на веранді.
Ой, а ми до вас! Прийшли привітати, як сусіди. Ми завжди так без запрошення. Ми ж поруч живемо! Діти вже зранку все знають.
Готуєтеся, гості приїхали значить, свято. Посидимо. Дітям разом веселіше. І взагалі час уже нам подружитися.
Ми вас не запрошували. У нас сімейне свято.
Ну, може колись і поріднімось, сміливо відповіла сусідка.
Що їй не казали вона все перекручувала і не йшла. Її онуки встигли потрусити яблуні, залізти на дах лазні (добре, що не впали), а потім знайшли каміння навколо будівель і почали кидати його у надувний басейн. Помітили не одразу. Діти з реготом кинулися геть, коли вода різко вилилася.
Та нічого страшного. Все одно восени басейн прибирати, сказала сусідка. Дітки повеселилися.
Вам час додому!
Та ми ж ще й не посиділи! Діти голодні, набігалися. Ну всі за стіл!
Свято було зіпсоване. Але через тиждень зібралися знову на ювілей подружжя.
Хтось мудро зачинив ворота. Як зясувалося семирічний онук.
Чути було, як хтось лупає у ворота. Всі робили вигляд, що нічого не відбувається. Пахло шашликом і свіжістю. Повітря прохолоднішало.
Коли вас у місті чекати?
Поживемо побачимо. Ще яблука збирати. Урожай гарний. Тут нам усе подобається окрім сусідки. Але вона нам не перешкода вже навчилися з нею справлятися.
Усі сміялися.
Гості поїхали, а Соломія та Тарас залишилися. Попереду осінь, зима Спробують. А якщо не вийде завжди можна повернутися у квартиру.
А от сусідка зникла. Виявилося, їй треба було їхати онуки до школи, а дочка сама не впорається. Тарас із Соломією тільки полегшено зітхнули. Дякувати Богу, що такі сусіди тимча