Олена стояла біля вікна, спостерігаючи, як густий сніг заповнює вулиці Львова. Розмова з чоловіком добігала кінця звичайний буденний дзвінок, яких було безліч за їхні чотирнадцять років шлюбу. Тарас, як завжди, розповідав про «відрядження» до Одеси: все добре, зустрічі проходять за планом, повернеться через два дні.
“Гаразд, любий, тоді поговоримо пізніше,” сказала Олена, ледь не клацаючи кнопку завершення дзвінка. Але раптом її рука завмерла. На іншому кінці вона чітко почула жіночий голос молодий, дзвінкий:
“Тарасочку, ти йдеш? Ванна вже готова…”
Пальці Олени стиснули телефон. Серце на мить зупинилося, а потім забилося так, ніби хотіло вирватися з грудей. Вона притиснула апарат до вуха, але почула лише короткі гудки Тарас уже закінчив дзвінок.
Олена опустилася на крісло, відчуваючи, як під нею тремтять коліна. У голові кружляли думки: “Ванна? Яка ще ванна в відрядженні?” Память підкидала дивні деталі останніх місяців: частий відїзди, дзвінки, які Тарас завжди приймав на балконі, новий запах парфумів у його авто.
Тремтячими руками вона відкрила ноутбук. Увійти в його пошту було легко пароль вона знала ще з тих часів, коли між ними була довіра. Квитки, бронювання готелю “Люкс для молодят” у найкращому готелі Одеси. На двох.
Серед листів вона знайшла й листування. Маряна. Двадцять пять років, інструктор з йоги. “Коханий, я більше не можу так. Ти обіцяв розірвати шлюб ще два місяці тому. Скільки ще чекати?”
Олені здалося, що їй не вистачає повітря. Перед очима промайнуло їхнє перше побачення Тарас тоді був простим менеджером, вона бухгалтеркою-початківцем. Вони разом збирали гроші на весілля, живучи в орендованій квартирі. Тоді раділи кожній дрібниці, підтримували один одного. А тепер він директор компанії, вона фінансова директорка, і між ними прірва довжиною у чотирнадцять років та шириною у двадцять пять років якоїсь Маряни.
У готелі Тарас нервово ходив по номеру.
“Навіщо ти це зробила?” його голос був напруженим.
Маряна лежала на ліжку, загорнувшись у шовковий халат.
“Ну і що? вона простягнулася, наче задоволена кішка. Ти ж казав, що скоро підеш від неї.”
“Я сам вирішу, коли й як! Ти уявляєш, що наробила? Олена не дурна, вона все зрозуміла!”
“І чудово! Маряна різко сіла. Мені набридло бути тією, кого ти ховаєш. Я хочу бути поруч, знайомитись з твоїми друзями, стати твоєю дружиною!”
“Ти поводишся, як дитина,” прошипів він.
“А ти як боягуз! вона підійшла до нього. Подивися на мене! Я молода, гарна, можу подарувати тобі дітей. А що вона? Лише рахує твої гроші?”
Тарас стиснув її плечі: “Не смій так говорити про Олену! Ти нічого не знаєш про нас!”
“Знаю, що ти нещасливий, вона вирвалася. Коли ви востаннє були разом? Коли подорожували? Коли просто розмовляли?”
Він відвернувся до вікна. Десь там, у Львові, у їхній квартирі все руйнувалося. Чотирнадцять років розсипалися, як пісок між пальцями.
Олена сиділа на кухні, тримаючи холодну чашку чаю. На телефоні десятки пропущених дзвінків. Вона не відповідала. Що тут казати? “Любий, я чула, як твоя коханка кличе тебе до ванни?”
Спогади нахлинули: ось він дарує їй обручку в улюбленій кавярні. Ось вони переїжджають у власну квартиру. Ось він тримає її за руку на похоронах мами. Ораз вони святкують його підвищення…
А потім нескінченні робочі дні, кредити, побут…
Телефон знову задзвонив. Повідомлення: “Олено, давай поговоримо. Я все поясню.”
Що пояснювати? Що вона постаріла? Що загрузла в рутині? Що молода інструкторка з йоги зрозуміла його краще?
Олена підійшла до дзеркала. Сорок один рік. Зморшки, сивина, яку вона фарбувала. Коли зник той світлий вогонь у її очах?
“Тарасе, куди ти пішов?” Маряна зустріла його сердитим поглядом, коли він повернувся.
“Не зараз,” він сів, розхріставши краватку.
“Ні, саме зараз! вона підбігла. Що далі? Вона ж уже знає!”
Тарас подивився на неї гарну, енергійну, впевнену. Такою була Олена багато років тому.
“Маряно, він зітхнув. Треба закінчувати.”
Вона завмерла: “Ти жартуєш?”
“Ні. Я люблю свою дружину. Так, у нас проблеми. Але втратити її це останнє.”
“Ти просто страхітливо слабкий!” сльози покотилися по її обличчю.
“Ні. Слабким я був, коли почав цей роман. Коли зрадив жінці, яка була зі мною у всіх випробуваннях.”
Постук у двері пролунав опівночі. Олена знала це він.
“Оленко, відчини,” його голос звучав через двері.
Вона відчинила. Тарас стоя