Сьогодні я почуваюся так, ніби мені на серце наступили.
«У тебе взагалі немає совісті! Хіба ти не бачиш, як важко Данилові? Він же твій брат, ти ж могла допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе», сказала мама крізь сльози.
Ця розмова сталася після того, як я відмовила братові в грошах на перший внесок за квартиру. Не позичити саме віддати, бо я знаю: він ніколи не поверне.
Данило вийшов з мого будинку, розгніваний. Він був упевнений, що я просто віддам йому всі свої заощадження, адже в нього сімя та діти, а в мене ні.
Мені потрібно виговоритися, бо я відчуваю, що рідні мене не розуміють. Особливо зараз, напередодні свята.
Коли я переїхала до Києва навчатися, одразу знайшла підробіток. Спочатку жила в гуртожитку, потім зняла квартиру з подругою. Не хотіла залежати від батьків, тому працювала, щоб не тільки себе утримувати, а й допомагати мамі.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але постійно просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові дрібниці. А щодо продуктів я завжди приїжджала з повними пакетами.
Мама живе в трикімнатній квартирі з Данилом. Нашого тата не стало три роки тому.
Брат ніколи не цікавився навчанням. Після школи він поїхав на заробітки до Польщі, але єдине, що він купив за цей час стару машину. Повернувшись, влаштувався таксистом.
Потім одружився і привів дружину, Олену, жити до мами.
Грошей їм завжди не вистачало Данило жив від зарплати до зарплати. Щойно він і Олена отримували гроші, все миттєво витрачали.
І мама, і батьки Олени постійно їм допомагали. Данило знав, що завжди знайдеться хтось, хто підтримає, тому навіть не намагався покращити свій дохід.
Тепер у них двоє дітей, а третя в дорозі.
Вирішили, що в маминій квартирі їм уже тісно, і почали думати про власне житло.
А я живу в орендованій квартирі з хлопцем, Артемом. Плануємо весілля, але вирішили почекати кращих часів. У нас стабільний дохід Артем працює IT-спеціалістом, а я керую кількома інтернет-магазинами.
Ми не витрачаємо гроші на зайве, заощаджуємо, щоб після весілля мати власне житло.
Мама знала про наші плани, але все одно натякнула Данилові, що він може попросити в мене допомоги.
«Вони хочуть купити квартиру, але в них немає грошей на перший внесок», сказала вона мені.
Коли Данило прийшов і прямо заявив, що йому потрібні гроші, я відмовила.
Він розлютився. Вважав, що я йому винна просто тому, що в нього є сімя, а в мене ні.
Потім мама подзвонила:
«Ти безсердечна! Хіба ти не бачиш, як Данило мучиться? Він же твій рідний, ти могла б допомогти! Ти завжди думаєш лише про себе!»
А потім додала:
«Забирай свої речі з нашої квартири. Ми вже не можемо через твоє непотребу пересуватися. І на Різдво не приходь. Данило на тебе сердиться, і мені тебе бачити не хочеться».
Я не сперечалася. Заберу свої речі, знайду для них місце в орендованій квартирі. А коли ми з Артемом купимо власне житло перевезу туди.
Я могла б позичити братові, але знаю: він не поверне. Він навіть не просив позики просто очікував, що я віддам йому свої заощадження.
Лише тому, що в нього є діти
Як би ви вчинили на моєму місці?