Чоловік повернувся додому й одразу, не знявши ані взуття, ані верхнього одягу, заявив: «Нам треба серйозно поговорити».
Він увійшов у дім, навіть не струсивши сніг з пальта, і промовив:
Оленко! Нам треба поговорити
І тут же, на одному подиху, ще більше розплющив свої й так великі очі, не на секунду не завагавшись:
Я закохався!
«Ну ось, подумала Олена, у нас в сімї настала криза середнього віку. Ласкаво просимо» тільки й вимовила вона, обережно глянувши на чоловіка, чого не робила вже кілька років (пять чи шість, а може, всі вісім?).
Кажуть, що перед смертю перед очима пролітає все життя, але Олені раптом промайнуло все життя з чоловіком. Познайомилися вони просто через інтернет. Олена зменшила свій вік на три роки, майбутній чоловік додав собі три сантиметри зросту і ось таким нехитрим, хоч і непростим, шляхом вони все ж таки відповідали критеріям пошуку один одного й знайшлися.
Олена вже не памятала, хто перший написав, але знала, що лист майбутнього чоловіка був без вульгарності, з легкою іронією, що їй дуже сподобалось. Наближаючись до тридцяти трьох років і оцінюючи свої шанси на «ринку чоловіків», Олена трезво усвідомлювала своє становище й твердо переконалася, що хоч і не в останньому ряду, але майже остання, тому вирішила на першу побачення не стрибати вгору, а одягнутися, взяти рожеві окуляри й модну білизну, а в сумку покласти домашні печива й книгу Івана Франка.
Перша зустріч пройшла на диво легко (ось що значить правильно підібрати образ!), їхній роман розвивався швидко й емоційно.
Їм було разом цікаво, тому через півроку регулярних зустрічей і постійного тиску батьків, які вже втратили надію побачити онуків, майбутній чоловік наважився зробити пропозицію. Вони швидко познайомили родини, молодята хотіли скромного весілля в колі близьких, що батьки, без сумніву, схвалили, і, побоюючись, що хтось ще не встиг усвідомити подію, обрали найближчий вільний день для реєстрації шлюбу.
Жили вони, як здавалося Олені, добре. У сімї панував тропічний клімат із невеликими сезонними коливаннями температури без пристрасних спалахів, але гармонійно й з повагою хіба це не щастя?
Чоловік, бувши класичним представником чоловічої статі, простішим і послідовнішим, скинув свій тісний образ «емоційно чуттєвого романтика-невдахи із золотими руками» вже через кілька тижнів після весілля й став тим, ким був звичайною, працьовитою й турботливою людиною в зручних домашніх спортивних штанях.
А Олена, як представниця жіночої статі, поступово розвязувала свій корсет образу «непомітної-слухняної-сексуальної господині-інтелектуалки», ледве чутно, але вагітність прискорила цей процес, тому вже через рік вона, не без задоволення, остаточно попрощалася зі своїм іміджем, звільнилася й загорнулася в зручний домашній халат.
Те, що, попри взаємний від
