“На! Бери! Даремно я тобі повірила!” кричала незнайомка.
Я виховую доньку, яку народила коханка мого чоловіка. Так, ви правильно зрозуміли. Хтось скаже, що я божливої жінки й мені треба до лікаря. Але прошу вислухати мою історію до кінця.
Це було 2005 року. Ми з Олегом мали міцну сімю та власну справу. Чоловік володів кількома магазинами, куди товар привозили з Польщі, Угорщини й Словаччини. Його заробіток дозволяв мені не працювати й присвятити себе хатнім турботам. До того ж, у нас був син Ярик, якому виповнилося пять років. Я віддавала всю себе синові та господарству. Дома Олега завжди чекав ароматний борщ, пампушки, деруни. І, звісно, ідеальний порядок.
Та все зруйнувалось того злощасного вечора. Ми поверталися з гостей, син уже дрімав у машині. Підїжджаючи до дому, я помітила, що Олег занервував. Біля воріт стояла молода дівчина, тримаючи в руках рожевий плед. Щойно ми вийшли з авто, вона кинулася до нього:
На! Бери! Даремно я тобі повірила й не зробила аборт!
Я завмерла на місці. Олег теж був у нестямі.
Я не хочу її бачити й чути! Навіть не смій дзвонити й щось казати доньці!
Я стояла на морозі серед завірюхи. Сусіди вже визирали з вікон, приваблені криком. А Олег мовчав, стискаючи в руках той плед.
Ходімо додому Все поясню, тихо промовив він.
Виявилось, це була наша колишня продавчиня, яка пішла з роботи рік тому. Причину вгадати неважко.
І що робитимемо з нею? пошепки запитав Олег, коли ми клали дівчинку спати.
Як що? Виховуватимемо. Адже це твоя дитина.
Домовилась із лікарем за хабаря, щоб у картку вписали другу вагітність. Дівчинку назвали Соломією. Я не відчувала до неї ненависті. Дитина ж ні в чому не винувата. За що ненавидіти немовля?
Довго не могла пробачити Олегу зраду. Ходили до психолога, навіть думали про розлучення. Але час загоює рані. Я побачила, що він щиро кається і намагається повернути довіру. Це тривало роками.
Наш Ярик полюбив Соломію відразу. Грався з нею, ганяв у колясці, хвалився друзям: «Ось яка в мене сестричка!» І нікому не дозволяв її ображати.
Минуло 18 років. Соломія виросла вилитий Олег, навіть кінчик носа морщить так само. Я називала її рідною. Хоча сусідки досі перешіптуються, коли ми йдемо разом.
На днях у доньки був день народження 18 років. Святкували спочатку вдома, а потім вона пішла з друзями. Зібрались родичі, хрещені. І раптом зявилась несподівана гостя її мати.
Ти що тут робиш? сипнув Олег, виводячи її за ворота.
Як що? Приїхала до доньки. Де Віола?
Її звуть Соломія. Що тобі треба?
Боже, ну хто так імя вибирає? Привезла подарунки: косметику, телефон. Де вона?
У неї є батьки. А ти ніхто. 18 років мовчала, а тепер зявилась?
Тобі що до того? Я на вас у суд подаю!
Геть звідси! І більше не смій сюди приходити, інакше викличу поліцію.
Він вигнав її. А я тоді зрозуміла: нашу родину ніщо не зламає. Ми захищатимемо один одного й даруватимемо любов. Олег чудовий батько, і я щаслива, що діти мають такого тата.
А ви змогли б прийняти чуже дитя, як вона?