Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була жива.
Так сталося, що Сашка виховувала бабуся, хоч його мати ще була жива. Треба сказати, що мати була чудовою гарною та доброю. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через часті відїзди навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тож опікувалася Сашком лише бабуся.
Скільки себе памятав, Сашко, повертаючись додому до свого пятиповерхівки, завжди піднімав голову догори на четвертому поверсі у вікні він бачив силует улюбленої бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. А коли бабуся провожала його кудись, вона обовязково махала йому у вікно, а він у відповідь теж махав.
Але коли Сашкові виповнилося двадцять пять, бабуся пішла з життя. Тепер, повертаючись додому й не бачачи у вікні рідного силуету, хлопець почувався невимовно сумним і порожнім. Навіть коли мати була вдома, Сашко відчував самотність. Вони з матірю давно не розмовляли по-справжньому, не мали спільних тем чи інтересів. Навіть побутові справи вирішували окремо, немов чужі.
Через кілька місяців після смерті бабусі Сашко раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше його спеціальність була затребувана IT-фахівців потребували скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату та оплачувала оренду. Мати лише зраділа. Адже син уже дорослий і має сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на згадку та трохи одягу на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком на плечі, Сашко востаннє глянув на кухонне вікно, але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагона.
Наступного ранку потяг прибув точно за розкладом. Сашко знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався та пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Пересуваючись незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один будинок. Здавалося, що він дуже схожий на його рідний. Усі ці хрущовки були однакові, але Сашкові здалося, що цей будинок мав щось особливе. Мабуть, тому, що віконні рами були пофарбовані так само у дивний блакитний колір.
Сашко мимоволі зійшов з маршруту й повільно підійшов до цього будинку. Він просто хотів постояти поруч і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підняв голову, глянув у вікно, де мала бути кухня, і раптом завмер Голова закрутилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Він миттєво впізнав його, і серце мало не вистрибнуло з грудей.
Сашко був тверезим і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, розвернувся й повільно пішов геть. Розум казав йому, що там за вікном зовсім чужа бабуся, але серце чомусь кричало: «Стій! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся й знову підняв очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Сашко не витримав. З рюкзаком на плечі він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його домівці, у дверях був зламаний замок, тому він швидко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила сонна дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомця й невдоволено запитала:
Вам чого?
Мені? знітився Сашко. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом усміхнулася й гукнула глибше у квартиру: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мати підходила, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А в Сашка вже не тільки голова крутилася здавалося, що серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така ж сонна жінка років пятдесяти у халаті.
Мамо, уяви, знову усміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Сашко. Я кликав не вас Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь нема! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився у Сашка все попливло перед очима, він зробив крок назад, поставив р
