Ти можеш перезимувати в мене? Тарифи на газ такі високі, а в мене вже немає сил колоти дрова.
Моя донька Настя приїхала на вихідні, щоб купити мені продукти, і я наважилась запитати:
Можна я перезимую в тебе? Рахунки за газ просто шалені, а я вже не можу колоти дрова.
Але вона відповіла:
Де, мам, у моїй хрущовці? Коли добудую свій будинок, тоді й заберу.
Не бажаю нікому такої старості.
Хочу поділитись своїм болем. Я овдовіла дуже рано, мені було лише 26. Чоловік залишив мене з двома малими дітьми сином Дмитрком, якому було три роки, і донечкою, що ледве народилась. Віддала їм усе своє життя. Треба було годувати, одягати, виховувати. Але вибору не було справлялась сама.
Працювала цілий день, а потім перетворювалась на господиню та городницю. Жила в селі, але грошей ледве вистачало. Сама косила траву, сама колола дрова для печі. Що ще можна було робити без чоловіка?
Діти виросли й поїхали в місто.
Поки була сили, тримала господарство. Коли приїжджали онуки, вони їли свіжі овочі й пили парне молоко. Відкладала з пенсії, віддавала дітям.
А тепер, у старості, я нічого не можу. Ледве пересуваюсь. Зима найважчий час.
Настя приїхала на вихідні, щоб купити мені їжу, і я знову спитала:
Можна я перезимую в тебе? Газ такий дорогий, а дрова колоти вже немає сил.
Вона зітхнула:
Де, мам, у моїй двокімнатній? Ось збудую хату тоді й приїдеш.
Коли я вже й ходити не могла, сусіди подзвонили синові. Він сказав, що дуже зайнятий, що теща теж хвора, і в нього немає часу приїхати…
Попросила сусідів подзвонити сестрі. Вона приїхала одразу й забрала мене до себе. Завдяки їй я ще жива.
Минуло кілька місяців, а діти так і не подзвонили.
Коли я була молодшою й сильною, вони мене потребували. А тепер наче забули, що в них є мати.
Не бажаю нікому такого. Що я зробила не так? Коли мої діти стали такими байдужими?
Прошу всіх, хто це читає: поважайте своїх батьків. Ніхто у світі не любитиме вас так безкорисливо й щиро.