Я ж казала куди гроші подів, туди й вечеряй! І снідай, до речі, теж, промовила Оксана й сіла у крісло з вовною.
Оксанко! Ти вдома? гукнув чоловік, заходячи в хату.
На кухні, відгукнулась вона.
Сьогодні вона встигла повернутись раніше й зайнялась приготуванням.
Іван роздягнувся, вмив руки й зайшов до жінки.
Чому не хвалишся? спитав він.
А чим же мені хвалитись? здивувалась Оксана.
Я ж стрів Марію з твого цеху. Казала, вам сьогодні премію за квартал виплатили. Гарну.
Виплатили, справді. Та тобі що з того?
Як що? Я ж учора казав мати дзвонила, просила Катрусю підтримати з іпотекою. Ти відмовила, мовляв, грошей нема. А ось тепер є. Давай їй тисячу гривень пошлемо, запропонував Іван.
За які заслуги? підняла брови Оксана.
Не прикидайся. Знаєш добре, що Катрі важко самій тягнути кредит. Зараз подзвоню матері, скажу, що гроші надійдуть, Іван потягнувся за телефоном.
Стої! А ну тримай коней! Хто тобі сказав, що я збираюсь платити за сестру? різко зупинила його жінка.
Чому б не допомогти, коли можна?
По-перше, гроші не «можна», а мої. Я три місяці ламала спину, щоб їх заробити! Ти думаєш, я робила це заради твоєї сестри?
Оксанко, та в неї ж діти!
В мене теж є дитина. Наша Софійка, якщо ти не забув, вчиться на другому курсі й мешкає в гуртожитку. Я їй щомісяця гроші шлю. А ти за два роки хоч копійку відправив?
Та ж ти й так їй даєш…
А їй, може, приємно було б отримати від батька хоч сто гривень на взуття? глянула на нього Оксана. А твоя сестра, перш ніж брати кредит, мала подумати, чи потягне.
Їй банк схвалив! нагадав Іван.
Воно й видно. У банку розумні люди сидять, вони порахували, що їй вистачить. Якщо не вистачає значить, вона марнує гроші на салони замість того, щоб гасити борг. І я її примхи фінансувати не збираюсь!
Ввечері він почув, як Оксана дзвонила матері й казала, що переказала їй пятсот гривень.
Цікаво, для Катрі грошей нема, а для матері будь ласка? обурився Іван.
Так, Ванечку. У мами зубний протез зламався, а пенсія маленька. До того ж, це моя мати, а Катя мені чужа, пояснила Оксана.
Вона ж моя рідна сестра! нагадав він.
Саме так: твоя, а не моя. То й питань до мене немає.
Добре, через два дні зарплата сам їй перекажу, пообіцяв Іван.
Будь ласка. Тільки спочатку скинь тисячу на домашні витрати.
Та чи не багато?
Менше можна. Тоді вечерятимете локшиною з томатною пастою. І про порошок пральний забудьте.
Ну не можна якось економніше?
Спробуй. Якщо вийде навчи й мене, усміхнулась Оксана.
Розмова закінчилась. Але Іван вирішив, що дружина не посміє виконати погрозу, і переказав майже усе сестрі.
Помилився. Наступного дня він не знайшов на кухні ані крихти.
Оксанко, а де вечеря?
Подивись у холодильнику.
Там лежало лише помяте яблуко й пляшка кетчупу.
Пусто…
Дивно. А хто мав щось туди покласти? спитала вона. Ти ж знаєш, щоб дістати з холодильника, треба спочатку туди покласти.
Та я ж голодний!
Зазуміло. Але ж я казала: куди гроші подів, туди й іди вечеряти. І снідати теж.
Довелось їхати до матері.
А назавтра свекруха Ганна Степанівна прийшла «по-доброму» поговорити.
Вислухавши, Оксана зітхнула:
Даремно турбувались, Ганно Степанівно. Я й так знаю, що погана. Може, Іван до вас переїде? Нащо йому така дружина?
Не городи дурниць!
Ясно. Вийшло, що тільки я винна. Квартира у мене хороша, зарплата велика от тільки ділитись із вами не хочу.
То ви синові всі гроші забрали? Тепер годуйте й сами. І знайте: ковбасу він не їсть, курку теж. Тільки котлети з картоплею. І білизну самі прайте.
Та ви з глузду зїхали! Як же ви жили раніше? скрикнула свекруха.
Жили. Поки ви в це життя не влізли. Катю з Миколою розвели, тепер за нас взялись?
Що? Хто їх розводив?
А хто ж? Ви ж навязували: «Микола нікчемний, зарплата мала, хата тісна»! Доки чоловік не втік. А тепер Катя з двома дітьми й іпотекою. Задоволені?
Ні? Нудно стало от і лізете до нас! Та я не Микола не буду терпіти. Ось вам Іван, доглядайте.
Оксанко, я не хочу розлучатись! здригнувся Іван.
Допоміг сестрі? То й живи тепер у неї чи у матері. Подумаю…
Іван зрозумів вона не жартує. До зарплати він мешкав у матері.
А пятого прийшов додому.
Оксанко, я зарплату переказав, і Софійці двісті гривень відправив.
З кухні пахло смаженою свининою з овочами.
А наступного дня Іван прокинувся з думкою, що найкраща відповідь на сварки це не сперечатися, а просто добре працювати і догоджати своїй дружині.