Мамо, ти хочеш віддати нашу хату синові брата? А потім до мене прийдеш жити? Я не пущу!
Навіть не думай! Мамо, ти при тямі? Сама себе чуєш? Він тебе одразу вижене, невже не розумієш?
Марічко, не перечи мені! Я так вирішила!
Спочатку мати намагалася бути твердою, показати свою рішучість. Але потім розплакалася, бо глибоко всередині знала вона чинить несправедливо.
Справа в тому, що син Богдан, молодший брат Марічки, завжди був її улюбленцем. Олена Михайлівна народила його, коли їй було за тридцять. А Марічку у юності, через необачність.
Тому до доньки вона ставилася як до чогось невідворотного є, ну й добре. Виховувала її переважно бабуся, бо Олена Михайлівна тоді намагалася закінчити інститут.
А от Богдана вона планувала свідомо, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.
Марічка все це бачила. Але не розуміла одного чому мати так відверто ділить їх із братом.
Зазвичай батьки приховують таке, а тут вона навіть не соромилася показувати, що Богдан їй рідніший.
А потім ще й дивувалася, чому між братом і сестрою ніколи не було тепла. Дивно, правда? Мабуть, були причини?
Богданові з дитинства діставалося все найкраще. А Марічка мусила задовольнятися тим, що є, і навіть не сміла нарікати.
І грошей йому давали більше. Він же чоловік, так і має бути. А те, що на кілька років молодший то нічого не значить.
Памятай! Богдан, коли виросте, сам зароблятиме й утримуватиме родину. А поки що я повинна йому допомогти!
Мамо, а я?
А ти? Твоє завдання вдало вийти заміж і триматися за чоловіка, різко відповіла мати, розкладаючи ложки.
Марічка заперечила, сказала, що не хоче залежати від чоловіка й планує розвиватися сама.
Що за маячню ти несеш? Тобі самій не смішно?
А що я такого сказала?
Хоча б те, що ніхто в нашій родині так не думав.
Значить, я буду першою.
Марічка не розуміла матір і не хотіла жити за її правилами. Незабаром вона зїхала на орендовану квартиру.
Це було, як глоток свіжого повітря. Бо жити під одним дахом із братом і матірю стало неможливо. І чим старшою вона ставала, тим було гірше.
Але вони не сумували. Більше місця в хаті зявилося.
Минуло пять років. За цей час Марічка встигла купити квартиру в іпотеку та виплатити її.
А Богдан досі жив з матірю й привів туди дружину. Незабаром у них зявилася дитина.
Олена Михайлівна завжди вміла задовольнятися тим, що є. До певного моменту.
Уяви, доню, сусідка купила посудомийку. Ну, не сама, звісно. Діти подарували.
Добре.
От би й мені, але боязко навіть заикатися!
Чому?
Бо Богдана скоротили, а його Оксана в декреті, отримує копійки.
До того ж, Богдан не любив ділитися грошима. Його влаштовувало жити за рахунок матері. Ніби їжа в холодильнику зявлялася сама.
Богдане, коли в тебе проки