Знала б ти, чим сестричка у столиці бавиться, ніколи б її й не згадувала. А тим паче не величала!
А в мене яка дочка розумниця! хвалилася Ганна сусідкам. Сесію на самі пятірки склала! Ще й гроші заробляє, від нас ні копійки не бере!
Завидую тобі, Ганно! зітхнула жінка. Мої діти тільки й знають, що руки простягати. Вчитися не хочуть. Оленка каже, що одразу після школи заміж піде, мовляв, нехай чоловік годує. А син тьху! махнула вона рукою. А твоя Софійка дівчина розумна, сама собі дорогу знайде.
Еге ж, як же, пробурчав під ніс Дмитро, відійшовши трохи далі. Хлопць був би радий піти додому, та мати ще не всі крамниці обійшла. А коли батько на роботі, сумки носити його доля. Знала б ти, чим сестричка у Києві займається, ніколи б її й не згадувала.
Ти щось сказав? Ганна сердито глянула на сина. Невже він і хвилини не може почекати? Вона ж ще не все розповіла!
Так, мамо. Завтра в школі презентацію готувати, ще й твір писати. Може, іншим разом похвалишся? спокійно відповів Дмитро.
От і ти, і батько! Чи дасте ви мені слово сказати? Гаразд, ходімо
Дмитро тільки плечима знизав, помітивши полегшені погляди сусідок. Вони самі не раді були, що потрапили під гарячу руку матері, яка тільки й знала, що розповідала про дочку. Та так, ніби Софійка сама досконалість, і всім рівнятися треба.
Але він знав правду. Знав і мовчав. Не хотів, щоб мати занепокоїлась
***
Софія Шевченко тут мешкає? холодний погляд незнайомки збив Ганну з пантелику. А два чоловіки позаду виглядали ще більш загрозливо.
Моя дочка в Києві, в університеті, гордо відповіла жінка. Вам що?
В університеті? незнайомка смішно скривила губи. Ви жартуєте! Вона ж після першої сесії вилетіла. Жодного іспиту не склала, бо й не ходила нікуди, тільки за кавалерами бігала.
Як ви смієте брехати на мою дитину? Зараз же піду до суду! Ганна почула шепіт за дверима сусідів і змовкла. Впустити цю нахабку значить визнати її правоту. А не впустити дати поживу пліткам.
Заходьте, перервав її вагання син. Не треба давати людям приводу брехати. Мамо, пропусти їх.
Дмитре, та як же
Пропусти.
Зараз він виглядав старшим за свої шістнадцять. Серйозним і трохи схвильованим. Дмитро провів гостей у кімнату, запросивши сісти. Жінка вибрала крісло подалі, а чоловіки лишилися стояти.
Дмитре! Як ти смієш їх у дім пускати? Чув, що вона про Софійку казала?
Чув. Тому й запросив, відрізав він. Поки батько у відїзді, він голова сімї. І мусить зробити все, щоб ушкодування були мінімальними.
Що ти
Мабуть, ти свою доньку краще знаєш, з елегантною зневагою промовила жінка. Адресу її нинішньої оселі не скажеш?
У Києві це правда, похмуро усміхнувся Дмитро. Але не в гуртожитку, а на орендованій квартирі. Яку їй оплачує чоловік. І ні, адреси я не знаю. Зате знаю, що цей чоловік одружений, старший за неї на двадцять років і має трьох дітей. А ще купу грошей.
Випадково не Василем його звуть?
Дайте вгадаю, ви його дружина? Дмитро напру