Алло, Оленко, ти не могла б приїхати? Мені здається, нездужаю…
Алло, Оленко, ти не могла б приїхати? Мені здається, нездужаю… Богдан із Марічкою залишили мені Данилка й пішли в гості, а я не можу їм додзвонитися.
Знову залишили? Та ну ж бо! Зараз приїду, мамо.
Не минуло й півгодини, як Олена вже була в матері.
Тиск підскочився, не збивається. Голова розколюється…
Може, викликати швидку?
Не треба, просто полежу. А Данилко не дає скаче по кімнаті, лізе, де не треба, ще малий, нічого не тямить…
Олена забрала онука до іншої кімнати.
“От знову вони пішли, а хвору прабабусю навантажили дитиною. Сил уже немає!
Мама в літах, їй важко з малим, а вони й досі гуляти не нагулялись. У їхніх головах тільки бенкети”.
Годину потому зявилися син із дружиною. Очевидно, під чаркою.
Богдане, бабусі погано, а ви телефон не берете! Навіщо знову Данилка їй залишили?!
Мамо, та все гаразд! Бабуся просто перебільшує, а так вона здорова, як бичок!
Не смій так говорити! Совість у вас утрачена! Мало того, що оселилися тут, ще й літню жінку навантажуєте!
А ви ж не хочете купити нам житло, де ж нам мешкати?
А може, підете працювати? Данилка вже можна до садка віддати, беруть із двох років і працюйте!
Ми працюємо! Ведемо блог із Марічкою. Як тільки розкрутимось гроші потечуть, як вода! Тільки трішки почекати треба. Вклалися в рекламу, незабаром буде віддача!
Дурниці все це! Зараз таких блогерів як піску в морі! А ми з батьком не можемо вам квартиру купити, ти сам знаєш. Треба було спершу стати на ноги, а потім родину заводити.
Я не винен, що Марічка так швидко завагітніла! Довелося одружуватись!
Ой, тобто *ти* не винен?! Я сама це зробила?! встряла Марічка, від неї так і несло перегаром.
Годі! Я казав тобі про захист… Сама виненна…
Не хочу слухати ваші пяні мудрування. Ід
