Він сказав, що я «не придатний бути батьком» але я виховував цих дітей з самого початку.
Коли моя сестра Олеся почала пологи, я був у іншій частині області на мотофестивалі. Вона благала мене не скасовувати поїздку, казала, що все буде добре, що ще є час.
Але часу не вистачило.
На світ зявилися троє чудових малюків а вона не вижила.
Я памятаю, як тримав на руках ці крихітні клубочки, що метушилися у реанімації. Від мене ще пахло бензином і шкіряною курткою. В мене не було ніякого плану, ні найменшого уявлення, що робити. Але я подивився на них Соломію, Даринку та Максимка і зрозумів: я не піду звідси.
Нічні покатушки змінилися на нічні годування. Хлопці з автосервісу підміняли мене, щоб я встигав забирати дітей із садочка. Я навчився заплітати Даринці коси, заспокоювати Соломію під час її спалахів гніву, умовляти Максимка зїсти щось, крім улюблених макарон із маслом. Я перестав їх