” Ну, ви мене знову в дитячий будинок віддасте? Та ж та тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина зявиться. А я ж не ваш
Оксана стояла біля плити й смажила млинці. Незабаром чоловік повернеться з роботи, і вони всією родиною сядуть вечеряти.
Чомусь Тарасик сьогодні так тихо грається у своїй кімнаті? Зазвичай, коли Оксана пече його улюблені млинці, він крутиться біля неї, зазирає у вічі й благає:
Мамо, можна ще один?
Оксана дає йому, хлопчик уже наївся досхочу, але незабаром знову підходить і, розтягуючи слова, з явною насолодою просить:
Ма-а-а-мочко, ну ще тро-о-ошки?
Оксана розуміє Тарасик давно ситий, просто йому хочеться знову і знову промовляти це тепле, найкраще у світі слово матуся. І раніше вона завжди відкладала лопатку, брала сина на руки він ще неважкий, йому всього пять. І питала:
Ну що, сину, підемо тата зустрічати?
А Тарасик радісно підхоплював:
Так, мамо, підемо зустрічати тата! і в його очах горіло щастя. Він ще не звик до цих чарівних слів раніше у нього не було ні мами, ні тата, а тепер є.
А ще у Тарасика тепер є своя кімната і власне ліжко. І спортивний куточок з гойдалками його тато купив! І машинки, робот, конструктор, купа іграшок і все це тільки його, Тарасикове, нічиє більше. А ввечері мама читає казки, гладить по голівці і каже, що любить. Хлопчик уже наповнився цим теплом і майже забув, як було раніше.
Оксана хотіла покликати сина, але дитина в її животі раптом штовхнулася. Вона приклала руку і знову поштовх. Боже, Оксана щодня молиться за цей несподіваний дарунок, аби все було добре. Вони вже й імя дівчинці вибрали Іван запропонував: нехай буде Марянка. На честь його бабусі.
Оксані колись казали, що в неї не буде своїх дітей, тому вони з Іваном забрали Тарасика з дитбудинку. А за рік диво! ось-ось народиться донечка.
Оксана задумалася і ледь не спалила млинець. Гукнула сина:
Тарасику, сину, іди сюди, чого ти сьогодні такий тихий?
Але у відповідь мовчання. Невже не чує?
Вона вимкнула плиту й пішла до дитячої.
Дивно навіть світло вимкнене. Де ж Тарасик?
Раптом почувся шелест. Оксана ввімкнула світло й побачила сина: він сидів на ліжку в куртці й шапці, а в руках стискав напханий іграшками рюкзак.
Чого в темряві сидиш? здивувалася Оксана й весело додала: Ну-мо, роздягайся, куди це ти зібрався? У мандрівку? Ходімо, млинці зі сметаною чекають! Ну, Тарасику, чого мовчиш?
Але хлопчик навіть не посміхнувся. Він дивився кудись повз неї дорослими очима й раптом спитав:
А можна я візьму ці іграшки? Їй же машинки не потрібні?
Що ти кажеш, сину? Куди ти збираєшся? у Оксани аж руки опустилися. Невже вона погана мати? Може, ревнує через сестричку? Але ж учора так радів!
Ну, ви мене назад у дитбудинок віддасте? Та ж тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде А я ж не ваш
Очі Тарасика наповнилися сльозами, він ледве стримувався.
Сину, яку тітку? і тут Оксана згадала: днями зустріла сусідку. Та й справді, та почала щось бурмотіти: «Слава Богу, своя дитина буде», а потім скривилася й кивнула на Тарасика: «Поспішили ви, Оксанко, поспішили!»
Оксана тоді поспішила піти, не хотіла при сині сваритися. А виявилося він усе почув. І тепер думає, що він чужий. Як самотньо йому мабуть
Вона обняла хлопчика. Він спочатку відштовхнувся, а потім пригорнувся й розридався.
Сину, ну що ти! Та ж тітка нічого не розуміє! Ми з татом тебе любимо й нікуди не віддамо!
Оксана зняла з нього куртку, і вони довго сиділи, обійнявшись.
Коли народилася Марянка, Тарасик з татом господарювали вдома, а потім поїхали за мамою та сестричкою. Хлопчик хвилювався: раптом сестрі він не сподобається?
Але, побачивши, яка вона крихітна, тільки всміхнувся:
Мамо, ну куди їй без старшого брата? Я її навчу грати в машинки буде нам весело!
Тепер Тарасик від сестрички не відходить. Чекає, коли вона підросте, і її переведуть до нього в кімнату. А поки що він мамин перший помічник.
Ось і сьогодні мама покликала його:
Сину, Марянку вже зібрали, ідемо тата зустрічати!
А Тарасик уже стоїть у