**Щоденниковий запис**
Ранок почався як завжди: світанок ще не розвиднився, а старий будильник вже дзижчав на комоді. Я вимкнув його, щоб не розбудити молодшого брата Юрка, який спав солодко. Його бліде обличчя й важке дихання нагадували про хворобу, що повільно виснажувала його.
Готуючи скромний сніданок, я думав про гроші на ліки. Зарплата прибиральника ледь вистачала на прожиття, а рахунки здавалися нескінченними.
«Сьогодні буде краще», сказав я собі, поправляючи сіру форму перед роботою. Розкішний хмарочос компанії контрастував із моїм життям. Щодня я проходив крізь скляні двері з несміливою посмішкою, мов тінь.
Того дня власник корпорації, Ігор Васильович, був напружений. Він готувався до важливих переговорів з іноземними інвесторами. Його холодний погляд і гордовита стать лякали всіх навколо.
«Сьогодні не має бути жодних помилок», різко сказав він команді.
Я тихо прибирав коридори, помічаючи нервовість співробітників. Коли переговори почалися, я залишився біля дверей, випадково почувши імя одного з інвесторів. Моє серце стиснулося це була людина, я
