Коли збираєшся виїжджати, Ганночко?
Мати стояла біля кухонних дверей, спершись на одвірок. У руці чашка з чаєм, а в голосі байдужість, змішана з чимось майже зневажливим.
У сенсі виїжджати? Ганна повільно відірвала погляд від ноутбука, що грів їй коліна. Мамо, я ж тут живу. Я працюю.
Працюєш? перепитала мати, і на її обличчі промайнула крива посмішка. Ну так. Це ти ось це в інтернеті сидиш. Віршики пишеш? Чи може статті? Хто це взагалі читає?
Ганна різко закрила ноутбук. Серце защеміло. Вона не вперше чула, що її робота «не справжня», але щоразу наче плювок у душу.
Адже вона старалася. Фріланс це не просто, це години правок, дедлайни, тексти під ранок, клієнти, які хочуть все «вчора» і не платять вчасно
У мене є постійні замовлення, видихнула вона. І гроші теж. Я плачу за комуналку, я
Ніхто нічого від тебе не вимагає, відмахнулася мати. Просто ситуація така, Ганнусю.
Ти ж доросла, розумієш. Остап з Марічкою хочуть переїхати. У них двоє діток. Діти, Ганно. Їм тісно в їхній однокімнатці.
А я що? Я не сімя? раптом зірвалася. Голос затремтів.
Ти одна, Ганно. Ти сама собі. А у них діти, сімя. Ти у нас розумниця, самостійна. Знайдеш, де жити. Може, нарешті знайдеш нормальну роботу.
Люди з восьмої до пятої працюють, між іншим, а не за ноутбуком ночами сидять.
Ганна мовчала. У горлі став ком. Адже пояснювати марно. Мати ніколи не розуміла, чим вона займається.
Жодного разу не запитала: «А про що ти пишеш? Де можна почитати?»
Лише докори, поблажливі погляди, фрази на кшталт: «Краще б у магазин пішла».
**Сама**. Це слово дзвеніло в вухах. Наче вирок. Наче підстава викреслити її з квартири, з життя, з родини.
Коли батько повернувся з роботи, розмова поновилася. Тепер у кімнаті були він, мати і вона наче на сімейному суді.
Остап з дружиною багато чого досягли, почав батько, сідаючи в крісло. Працюють обидва, двоє дітей.
А ти Так, ти молодець, що не сидиш без діла. Але час уже до життя серйозніше ставитися.
Тату, я тут живу. Я не ледарка! Я заробляю, хай і вдома, хай і в піжамі! Але я плачу за їжу, за комуналку, я не сиджу у вас на шиї!
Ти не зрозуміла, перебив він. Це не про гроші. Це про потребу.
У Остапа двоє діток, ти чуєш? І молодшій всього півтора року. Їм потрібна ця квартира. Їм важко.
А мені легко?! вирвалося в неї. Мені 28, у мене немає ні підтримки, ні чоловіка, ні дітей. Тільки робота, яку ви самі ж не визнаєте!
Вони переглянулися. Ніби вона їх втомила. Ніби все, що вона говорила, каприз, а не біль.
Ти ж дівчина сильна, мати сумно похитала головою. Ти впораєшся. А Остап з Марічкою їм і подумати ніколи
«А мені є коли?» подумки кинула вона, але вголос не сказала. Бо сил не лишилося.
І куди ви пропонуєте мені подітися? хрипло запитала вона. Я нічого не прошу. Ні грошей, ні допомоги. Тільки куточок. Тільки розуміння.
Ну знімну знайдеш, нерішуче промовила мати. Зараз усі так. Молодь вся на знімних живе. А ти ж не працюєш офіційно. Тож без привязки.
Та ви себе чуєте взагалі?!
Ганна не памятала, як закінчився той вечір. Памятала лише, як довго сиділа на підвіконні, дивлячись у темний двір.
Дощ ішов, наче на зло, і краплі по шибках текли, як сльози, тільки без ридань.
На ранок вона прокинулася від шуму в коридорі. Валізи. Голоси. Метушня.
Ганнусю, ми тут Остапові речі в комору поклали, промовила мати, навіть не глянувши на неї. У них переїзд, ти розумієш.
Розуміла. Зрозуміла з самого початку. Тільки жити з цим було гидко.
Ганно, ну ти ж бачиш, у нас все вирішено. Мати говорила це так, ніби просила передати хліб за обідом. Легко. Буденно.
Тобто ви не питаєте, не пропонуєте просто ставите перед фактом?
А що тут питати, Ганно? Ти доросла. Треба вже самій якось.
До того ж, це тимчасово. Знайдеш оренду потім, може, щось і зміниться.
Тимчасово? Так. Поки у Остапика онуки не підуть.
Ось знову ти зі своєю іронією. Мати заплющила очі. Ти завжди все сприймаєш у багнети.
Ми ж з турботою. Ми ж не вороги тобі. Але треба розуміти: сімя це не тільки ти.
Звичайно, не тільки я, гірко посміхнулася Ганна. Все для Остапа. Все заради Остапа. А я зайва.
Ти перегинаєш, батько знову зявився в дверях. Остап син, як-не-як. А ти ти сильна. Ти нас зрозумієш.
«Я не хочу бути сильною. Я просто хочу бу