Я вів свій невеликий магазин одягу в Києві, і одного вечора, коли вже збирався закриватися, зайшла вагітна жінка. Я поспішав, а вона все переглядала сукні, ніяк не могла вибрати. Завязалася розмова вона розповіла, що чоловік покинув її з двома дітьми. Життя зламалося: довелося знімати квартиру, а потім і зовсім переїхати до батьків. Згодом зясувалося, що вона ще й вагітна На аборт вже пізно. Народжуватиме сама. Одягу немає усе стало мале. Чужа біда, але я відчув, що вона шукає ще дешевше, але й на це грошей не вистачає.
Втомлений, я подумав: не розізлиться, якщо просто віддам їй одну сукню. Жінка засяяла, так щасливо дякувала Пішла. Час минув, я про цю зустріч уже забув.
Якось у звичайний робочий день заходить жіночка, усміхається. Я намагаюся згадати, де її бачив. Вона дістає з простисінької сумочки пакет і починає розповідати:
Памятаєте, я прийшла до вас вагітна, без грошей? Ви тоді подарували мені сукню І сказали, що все буде добре, що людина сильніша за будь-які труднощі. Ваші слова стали для мене опорою. Я вижила. Народила. Тепер у мене троє дітей, живу сама, але все налагоджується. Дякую вам
Ми обійнялися, побажали одна одному добра. Вона пішла. Я розгорнув пакет там були крила, такі, як у ангела. Мені стало ніяково. Адже тоді я просто хотів швидше позбутися проблеми, не думаючи ні про яку підтримку. А вийшло, що став для неї тим, хто вислухав, сказав тепле слово, дав надто багато просту сукню.
Так мало треба, щоб вивести людину з пітьми. Іноді достатньо кількох щирих слів і посмішки.