Розлучення роздавило Соломію, ніби бульдозер. Вона боготворила чоловіка й не очікувала такого ножового удару в спину. Та він зрадив їй із найкращою подругою. За один день вона втратила двох людей, яким відкривала серце. Віра в чоловіків розсипалася. Колись, коли хтось говорив, що «усі чоловіки зраджують», вона лише здіймала плечима: «Мій Богдан не такий». Тепер зрада випалила її зсередини, і вона заприсяглася більше нікому не відкривати душу.
Соломія сама виховувала доньку, Марянку. Колишній чоловік регулярно платив аліменти, іноді бачився з дитиною, але без найменшого бажання бути батьком. Соломія змирилася з долею: самотність до кінця. В цьому навіть був гіркий комфорт життя без чоловіка здавалося простішим. Та доля любить змінювати плани.
На дні народження колеги в невеличкій кавярні у Львові Соломія зустріла Ярослава брата іменинниці. Він теж пережив розлучення, і, на її подив, його син, Дмитро, жив із ним, а не з матірю. Ярослав пояснив: хлопець сам обрав батька, а колишня дружина, захоплена новими стосунками, не заперечувала. Підліток їй заважав.
Той вечір розбудив у Соломії давно забуту теплоту. Ніби підлітка, її переповнили метелики в животі відчуття, якого вона не знала роками. Ярослав також не залишився байдужим. Обидвоє, пошматовані розлученнями, боялися нових почуттів, але іскра між ними спалахнула, і її не можна було ігнорувати.
Ярослав дістав номер Соломії через сестру й, зібравшись із духом, подзвонив. Уникаючи слова «побачення» надто смішно для їхнього віку він просто запропонував зустрітися й поговорити. Вони обрали затишну кавярню й просиділи там до закриття, навіть не помітивши, як летить час. Було ще одне побачення, потім ще
Одного разу, коли Марянка ночувала у батька, Соломія запросила Ярослава до себе. Після тієї ночі вони зрозуміли: не хочуть розлучатися. Їхнє кохання ніжне й зріле здавалося порятунком від минулого. Та була одна перешкода: діти.
У обох були підлітки. Дмитро, син Ярослава, був на рік старший за Марянку. Різні характери, захоплення, компанії. Спочатку Соломія й Ярослав просто бачилися, іноді з дітьми, але з гіркотою помічали: Марянка й Дмитро не лише байдужі один до одного вони ледве приховували антипатію.
За півтора року Ярослав не витримав. Зробив пропозицію. Він так кохав Соломію, що почувався знову хлопчиськом, але хотів справжньої родини не як у першому шлюбі. Таємні зустрічі йому набридли. Соломія, здивована, погодилася. Вона теж мріяла засинати поруч із коханим, готувати разом сніданок, дивитися фільми ввечері.
Вони все обговорили. Жити в їхніх малесеньких київських квартирах було неможливо підліткам різної статі потрібні окремі кімнати. Продавши своє майно й додавши заощадження Ярослава, вони купили просторий будинок у передмісті Львова. Залишалося найважче: повідомити дітей.
Вирішили поговорити окремо. «Не хочу жити з Ярославом і його сином!» заявила Марянка. «Зустрічайтеся далі! Навіщо цей шлюб і будинок?» Соломія розуміла доньку, серце стискалося від жалю. Через неї Марянці доведеться звикати до чужих людей. Але Соломія знала: за кілька років донька покине гніздо, і тоді що? Порожнеча? Навколо були матері, які жертвували собою заради дітей, а потім вимагали того ж. Соломія відмовлялася від такої долі. Спокійно, але твердо вона відповіла: «Рішення прийнято. Але я завжди тебе вислухаю, і ти залишатимешся моєю пріоритетом».
Марянка надулася, але не сперечалася. Батько, який недавно одружився знову, дзвонив дедалі рідше, і вона почувалася покинутою. Після довгої розмови вона неохоче