Ніколи не кохав свою дружину і не раз їй про це казав. Вона не була винна жили ми досить добре. Вона не влаштовувала скандалів, ні в чому не докоряла завжди була лагідною та турботливою. Але проблема залишалася: кохання не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Та й уявити не міг, як доля все переверне.
З Оленою мені було комфортно. Вона не лише чудово справлялася з господарством, але й сяяла. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Я звичайна людина, нічим не вирізняюся. Але вона мене кохала Як так вийшло?
Її відданість не давала мені спокою. Ще гірше було уявити, що після мого відходу хтось інший займе моє місце. Хтось багатший, вродливіший, успішніший.
Коли я думав про неї з іншим, збішав. Вона була моєю, навіть якщо я не кохав її. Це почуття володіння виявилося сильнішим за розум. Та чи можна прожити все життя з тим, кого не любиш? Я думав, що зможу, але помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці, під час сніданку, набрався мужності.
Олено, сідай, треба поговорити.
Звісно, я слухаю, коханий.
Уяви, що ми розлучаємося. Я йду, живемо окремо
Олена засміялася:
Які кумедні думки! Це гра?
Дослухай до кінця. Я серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: знайдеш іншого, якщо я піду?
Іване, що з тобою? Чому ти думаєш про розлучення?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Жартуєш? Я нічого не розумію.
Хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з кимось іншим, не дає мені спокою.
Олена задумалася, потім спокійно відповіла:
Крашого за тебе не знайду, тож не хвилюйся. Іди, я більше ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звісно, запевнила вона.
Почекай, але куди мені йти?
У тебе немає жодного місця?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, мені варто залишитися поруч із тобою, сумно промовив я.
Не турбуйся, відповіла Олена. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не чекав, що ти мені так допоможеш. Чому ти це робиш?
Тому що кохаю. Коли кохаєш, не можна тримати людину проти її волі.
Минуло кілька місяців, і ми оформили розлучення. Незабаром я дізнався, що Олена не дотримала слова. Вона знайшла іншого, а квартири, які дісталися їй від бабусі, і не збиралася ділити. Я опинився ні з чим.
Як тепер вірити жінкам? Не знаю.
Хай це буде уроком: іноді ми не цінуємо те, що маємо, доки не втратимо. А потім пізно.
