Усі пють, пють, пляшок повно, а їжі зовсім немає.
У хаті знову гості. Гості бувають тут майже завжди.
Усі пють, пють, пляшок повно, а їжі зовсім немає. Хоч шматочок хліба знайти б… але на столі лише огризки й порожня консервна банка, Лесь уважно оглянув стіл ще раз, але нічого їстівного не знайшов.
Гаразд, мамо, я піду, сказав хлопчик і повільно почав одягати свої пошарпані черевики.
Він і досі сподівався, що мати його зупинить і скаже:
Куди ж ти, сину, підеш голодний, та ще й на дворі холодно. Сиди вдома. Зараз зварю каші, випроваджу гостей і помию підлогу.
Він завжди чекав ласкавого слова від матері, але вона не дуже любила говорити ніжно. Її слова були наче терни, від яких Лесю хотілося згорнутися й сховатися.
Цього разу він вирішив піти назавжди. Лесю було шість років, і він почувався досить дорослим. Спочатку треба знайти гроші та купити булочку, а може, й дві… Шлунок бурчить і вимагає їжі.
Як знайти гроші, Лесь не знав, але, проходячи повз кіоски, побачив у снігу порожню пляшку. Він згадав, що пляшки можна здати й отримати за них гроші. Хлопчик поклав знахідку у кишеню, потім знайшов зімятий пакет біля зупинки. Ще півдня він збирав пляшки.
Їх уже було багато, вони весело дзвеніли в пакеті. Лесь уявляв, як купить мяку, пахучу булочку з маком або родзинками, а може, навіть із повидлом… але потім подумав, що булочка з повидлом може коштувати дорожче, і вирішив ще пошукати.
Він зайшов на станцію. На пероні, де чоловіки чекали на електричку, запиваючи пивом, Лесь поклав важкий пакет біля кіоску, а сам побіг за тільки що знайденою пляшкою. Поки він біг, якийсь брудний і злий чоловік забрав його пляшки. Хлопчик попросив повернути, але той так грізно на нього подивився, що Лесь мовчки розвернувся й пішов.
Мрія про булочку розвіялася, наче марево.
Збирати пляшки нелегка справа, подумав Лесь і знову блукав засніженими вулицями.
Сніг був мокрим і липким. Ноги мерзли й боліли. Зовсім стемніло. Він не памятає, як опинився на сходах, притулився до батареї й занурився у теплий сон.
Прокинувшись, він подумав, що все ще спить, бо було тепло, тихо й затишно, а повітря пахло… пахло чудово!
У кімнату, де він спав, увійшла жінка. Вона була гарною і дивилася на нього ласкаво.
Ну що, хлопчику, запитала вона, зігрівся? Виспався? Ходімо снідати. Ішла вночі, а ти, як песик, на сходах спав. Забрала тебе й принесла додому.
То це тепер мій дім? не вірячи у щастя, спитав Лесь.
Якщо немає дому, то буде, відповіла жінка.
Далі все було, як у казці. Невідома тітка годувала його, доглядала, купувала новий одяг. Поступово Лесь розповів їй усе про своє життя з матірю.
Добра тітка мала імя, яке йому здавалося чарівним Ліля. Насправді імя було звичайним, але Лесь ще мало жив і чув його вперше. Він вирішив, що лише добра фея може мати таке дивовижне й гарне імя.
А чи хочеш, щоб я була твоєю мамою? запитала вона одного разу, обійнявши його й міцно притиснувши до себе, як це роблять справжні, люблячі матері.
Він, звісно, хотів, але…
Щасливе життя несподівано швидко закінчилось. Через тиждень прийшла його мати.
Вона була майже твереза і дуже кричала на жінку, яка прийняла хлопчика: Ніхто ще не позбавив мене материнських прав, і син мій!
Коли вона вивела Леся, з неба посипалися сніжинки, і йому здалося, що будинок, де залишилася добра тітка, схожий на білий замок, вкритий чарівними сніжинками.
Пізніше життя стало дуже важким. Мати пила. Лесь тікав з дому. Ночував на вокзалах, збирав пляшки, купував хліб. Ні з ким не знайомився, нічого не просив.
З часом мати справді втратила права на нього, а Леся відправили до дитячого будинку.
Найсумніше було те, що він ніяк не міг згадати, де той дім, схожий на білий замок, де жила добра жінка з казковим імям.
Минуло три роки.
Лесь жив у дитячому будинку. Він був замкненим і мовчазним хлопчиком. Найбільше любив відокремлюватися й малювати. І завжди малював одне й те саме білий дім і сніжинки, що падають з неба.
Одного разу до дитячого будинку прийшла журналістка. Вихователька проводила її крізь усі кімнати й знайомила з дітьми. Вони підійшли до Леся.
Лесь добрий, цікавий хлопчик, але в нього проблеми з адаптацією. Ми працюємо, щоб влаштувати його в сімю, пояснювала вона.
Давай познайомимось, мене звуть Ліля, запропонувала журналістка.
Хлопчик раптом ожив і почав говорити! Замкнений і мовчазний хлопець із запа
