Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була живою.
Так сталося, що Станіслава ростила бабуся, хоч його мати ще була жива. Варто сказати, що мати була чудовою гарною та добросердою. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через постійні відїзди вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тому Станіславом опікувалася лише бабуся.
Скільки себе памятав, повертаючись додому до свого багатоповерхівки, Стас завжди піднімав очі догори на четвертому поверсі у вікні він бачив силует улюбленої бабусі, що нетерпляче чекала його повернення. А коли вона проводила його кудись, то обовязково махала йому у вікно, і він у відповідь теж махав.
Але коли Станіславу виповнилося двадцять пять, бабуся померла. Тепер, повертаючись додому й не бачачи у вікні рідного силуету, хлопець відчував незносну тугу й порожнечу. Навіть коли мати була вдома, Стас почувався самотнім. Вони з нею давно не розмовляли по-справжньому, не мали спільних тем чи інтересів. Вони навіть побутових питань не вирішували разом, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Станіслав раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше, що його спеціальність була дуже затребувана IT-фахівців потребували скрізь. Через інтернет він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату та оплату оренди. Мати лише зраділа. Адже син уже дорослий і має сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль як спогад і трохи речей на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком на плечі, Стас востаннє подивився на кухонне вікно але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагону.
Наступного ранку потяг прибув за розкладом, Станіслав знайшов офіс, де мав працювати, оформився й пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Блукаючи незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один багатоповерховик. Здавалося, він дуже схожий на його дім. Усі ці хрущовки виглядали однаково, але Стасу здалося, що в цьому будинку було щось особливе. Мабуть, тому що віконні рами були пофарбовані так само дивною блакитно-зеленою фарбою.
Станіслав мимоволі зійшов з маршруту й повільно підійшов до цього будинку. Він просто хотів постояти біля нього і згадати бабусю. Наблизившись, він автоматично підвів очі догори, подивився у вікно, де мала бути кухня, і раптом завмер У нього навіть голова закружилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Він миттєво впізнав її, і серце мало не вистрибнуло з грудей.
Стас був тверезий і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, обернувся й повільно пішов геть. Розум казав йому, що там у вікні стоїть зовсім чужа бабуся, але серце чомусь кричало: «Стій! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся й знову підвів погляд угору.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Станіслав не витримав. З рюкзаком на плечі він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його домі, у дверях була зламана замкова щеколда, тому він стрімко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила сонна дівчина у халаті, яка з нерозумінням подивилася на незнайомця й невдоволено запитала:
Вам чого?
Мені? здивувався Стас. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом посміхнулася й гукнула глибше у квартиру: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мати підходила, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А Станіслав уже не тільки відчував, що йому крутиться голова, але й здавалося, що серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така сама сонна жінка років пятдесяти у халаті.
Мамо, уяви, знову посміхнулася дівчина. Він назвав тебе бабусею.
Почекайте, прошепотів Стас. Я кликав не цю жінку Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь немає! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився у Станіслава все попливло перед очима, він зробив крок назад, поставив рюкзак на підлогу й, щоб не впасти, вп