Усім добре, добре, повно пляшок, а їжі немає зовсім.
У хаті були гості. Гості приходили до них майже завжди.
«Усім добре, добре, повно пляшок, а їжі немає зовсім. Хоч би шматочок хліба знайти а на столі лише окурок і порожня консервна бляшка», Тарас ще раз уважно оглянув стіл, але нічого їстівного не знайшов.
«Гаразд, мамо, я йду», промовив хлопчик і повільно почав взувати свої подерті черевики.
Він усе ще сподівався, що мама зупинить його і скаже:
«Куди ти, сину, йдеш голодний, а на вулиці холодно? Сиди вдома. Зараз зварю каші, випроводжу гостей і приберу».
Він завжди чекав теплих слів від матері, але вона не дуже любила говорити ніжно. Її слова були схожі на колючки, від яких Тарасові хотілося згорнутися й сховатися.
Цього разу він вирішив піти назавжди. Тарасу було шість років, і він почувався достатньо дорослим. Спочатку треба заробити грошей і купити булочку, може, навіть дві Шлунок урчав і вимагав їжі.
Як заробити, Тарас не знав, але, проходячи повз кіоски, помітив у снігу порожню пляшку. Він згадав, що пляшки можна здати і отримати гроші. Хлопчик поклав пляшку в кишеню, потім знайшов зімятий пакет біля зупинки. Півдня він збирав пляшки.
Їх уже було багато, вони весело брязкали в пакеті. Тарас уявляв, як купить мяку, пахучу булочку з маком або родзинками, а може, навіть з повидлом. Але потім подумав, що булочка з повидлом може коштувати дорожче, і вирішив шукати далі.
Він зайшов на вокзал. На пероні, де чоловіки пили пиво, чекаючи електричку, Тарас поставив важкий пакет біля кіоску, а сам побіг за щойно кинутою пляшкою. Поки біг, якийсь брудний і злий чоловік забрав його пляшки. Хлопчик попросив повернути пакет, але той так люто глянув на нього, що Тарас мусив відвернутися й піти геть.
Мрія про булочку розвіялася, як марево.
«Збирати пляшки нелегко», думав Тарас і знову блукав засніженими вулицями.
Сніг був мокрим і липким. Ноги мерзли й боліли. Уже стемніло. Він не памятав, як опинився у підїзді, але, притулившись до батареї, занурився у теплий сон.
Прокинувшись, здалося, що він щ
