Мій син був моїм другом і опорою все життя, але після його весілля ми стали чужими.
Завжди він був поруч добрий, уважний, готовий підставити плече. Одинокий син, Олесь, виріс золотою дитиною: чемний, чуйний, з відкритим серцем. Таким залишався й дорослим. До його шлюбу ми були нерозлучні: зустрічалися часто, говорили годинами, ділилися радістю й журбою. Я не лізла у його життя понад міру, але підтримувала. Все зруйнувалося, коли зявилася вона Марія.
На весілля батьки Марії подарували їм однокімнатну квартиру у центрі Львова, щойно відремонтовану. Їхній маленький гніздечко. Мене ніколи не запрошували в гості, але Олесь показував фото: світлі стіни, нові меблі, затишок. Після смерті чоловіка в мене не залишилося заощаджень, тож я віддала молодим майже всі свої прикраси золоті ланцюжки, каблучки, сережки, що збиралися роками. Сказала Марії: «Якщо хочеш переплавити не заперечую». Хотіла допомогти, підтримати на початку шляху.
Але Марія Відразу показала себе. Жінка з характером гостра, як бритва. Я помітила, як вона оглядала конверти з грішми, підраховувала. З одного боку, це можна було б назвати господарською, але з іншого Краще бути на сторожі. Сучасні жінки часто бачать у чоловіках гаманець, витрачають їхні гроші, а потім забирають половину і йдуть шукати наступного. Не бажаю такого Олесю, але тривога гризе мене зсередини.
Через півроку після весілля Марія заявила, що дітей поки не хоче. «Не зараз, говорила вона, у такій хаті неможливо». Розводила руками: «Що робити? Кредит брати не хочу, а коли ми зможемо купити більше невідомо. Олесь ще не став великим начальником». Вона говорила ніби до себе, але я чула в її голосі розрахунок. А я живу в будинку, який почав будувати мій покійний чоловік. Він незавершений: дірки в стінах, зимой люті холода. Пенсії не вистачає на опалення. І тут Марія кидає: «Продай будинок, купи собі студію, а решту віддай нам на нову квартиру. Тоді подумаємо про дітей».
Ви розумієте? Вона хоче, щоб я, стара й слабка, переселилася в комірчину, а вони взяли все краще. А потім, хто знає, можливо, і цю комірчину відберуть, щоб відправити мене в будинок для літніх. Спочатку я думала погодитися якщо вони допомагатимуть мені хоч трохи. Але тепер? Ніколи! З такою, як Марія, треба бути обережним від неї можна очікувати всього.
Після цієї розмови Олесь кілька разів приходив до мене. Ненавязливо натякав, що її ідея непогана: «Навіщо тобі великий будинок? В квартирі простіше, комунальні менші». Я стояла на своєму: «Місто розростається, через 510 років земля подорожчає. Продавати зараз дурість». Одного разу запропонувала: поміняємося. Вони переїдуть у мій будинок, а я в їхню квартиру. Адже це те саме, чи не так? Але Марія відмовила. Їй не сподобалося, що будинок потребує ремонту, вкладень, а я жила б безтурботно в їхній готовій квартирі. Їй потрібен комфорт, навіть якщо моя пропозиція вигідніша. Вона така і з цим нічого не зробиш.
Потім я захворіла. Сильно. Лихоманка, кашель, страшенний біль у голові. Давилася, не могла встати. Подзвонила Олесю, благала приїхати, привезти їжу, ліки. ЗнаВін обіцяв завітати, але так і не прийшов, і тепер я знаю його серце остаточно замкнуло для мене двері.