Під час прогулянки з собакою двоє чоловіків зупинилися біля старшокласниці й нахабно запропонували їй “пройтися разом”…
Соломія ще ніколи не бачила своєї собаки такою: в її очах палали гнів, ікла загрозливо блиснули. Перш ніж дівчина встигла зрозуміти, що відбувається, пес уже кинувся на чоловіка, який схопив її за руку, звалив на землю й навис над нею, ніби темна тінь, зриваючи глухий гарчанням…
Коли Соломії виповнилося сім років, вона отримала власну просториту світлу кімнату. Однак дівчинка категорично відмовлялася спати там сама. Кожної ночі хтось із батьків то мама, то тато лягав поряд, щоб вона заснула. Якщо ж вона прокидалася серед ночі й бачила, що поруч нікого нема, то брала подушку й ковдру й перебиралася до батьківської спальні. Ні благання, ні серйозні розмови не допомагали нічого не змінювалося, хоч дівчинка й дорослішала.
Так тривало, доки одного дня рішення не звалилося їй під ноги у вигляді білого пухнастого комочка, який спочатку перелякано заскавулив, а потім одразу ж залишив пляму під собою. Придивившись, Соломія зрозуміла, що це миле цуценя таке солодке й зворушливе, що вона одразу скрикнула: «Мамо, можна залишити?» І почалися умови: добре вчитися, прибирати в кімнаті, самостійно вигулювати цуценя й… спати у своїй кімнаті без батьків. Перші три пункти Соломія прийняла без вагань, але над останнім задумалася та швидко зрозуміла: «Адже тепер я не буду сама!»
Так у будинку зявилася Лада на паперах вест-хайленд-вайт-терєр, але за характером справжня панночка з твердою волею. І несподівано Соломія виконала обіцянку. З появою Лади вона почала спати у своїй кімнаті, а собака стала її вірним другом і в нічних снах, і в повсякденних справах.
Лада була справжньою красуню: доглянута, свідома своєї привабливості, поводилася, як справжня аристократка. Інших собак вона майже ігнорувала, але до дітей, які завжди хотіли її погладити, ставилася терпляче, навіть з легким зверхнім виглядом ніби приймала їхню похвалу. А ось до інших собак вона відразу оголювала зуби й обурено скигли
