Я тебе не розумію, донечко, ти ж жінка, зрештою, мати зітхнула. Чим винна та бідна дитина? Ну з іншої жінки, то й що? Ти ж її виховуватимеш, вона тебе мамою називатиме. Так сталося, але ти ж мудріша, кохаєш чоловіка полюби й його доньку.
Чоловікові подзвонили зі служби у справах дітей і сказали забрати рідну доньку, якої він і не знав
Оленко, сядь, будь ласка, мені треба тобі щось важливе сказати, Андрій глибоко зітхнув.
Сьогодні дзвонили з опіки. Моя донька зараз у дитячому будинку
Олена аж здригнулася:
Яка донька? Від кого? Ти жартуєш? вона не могла повірити.
Андрій опустив голову:
Ні, Олю, не жартую. Років шість тому, коли ми з тобою щойно познайомились, я зустрічався з Іриною. А коли у нас з тобою все серйозно завязалось, просто кинув її.
Вона мене через рік знайшла і сказала, що в неї від мене донька Софійка.
Я не повірив, але коли побачив її навіть аналізи не потрібні, моя кров. Що сталося з Іриною, навіть не знаю. Просто подзвонили і запитали, чи заберу я Софійку, чи ні.
Перший порив Олени був крикнути:
Ні, не треба мені чужа дитина! але в очах чоловіка вона побачила щось таке, що змусило сказати зовсім інше:
Добре, давай спочатку відвідаємо її. Разом.
Андрій зрадів і того ж дня вони вирушили в дитбудинок. Олена дивилася на дівчинку і не бачила в ній схожості з чоловіком. Софійка у свої пять років була дуже маленькою і тендітною.
Вона міцно тримала в руках потертого ведмедика, а коли до неї зверталися, ховала обличчя в його шерсті. Чесно кажучи, Олені вона не сподобалась, хоча й було шкода. Можливо, якби вона була зовсім чужою, серце б і розіллялось, але ревнощі до іншої жінки тепер перейшли на дитину.
Виявилось, що Софійку у Ірини забрали вона вела дуже безладне життя: постійні гулянки, пянки, про доньку й не згадувала. Та все ж вона встигла сказати, хто батько дитини, і тепер нічого не зміниш.
Андрій був рішучий забрати дівчинку. Олена намагалась його відмовити, але одного разу він розлютився:
Сама народити не можеш, то хоча б мовчи. А я свою кров до дитбудинку не віддам. Не подобається йди, сам упораюсь.
Боляче було чути таке, але з будь-якого боку він мав рацію: Андрій хоче дитину, а вона не може. У юності в неї були проблеми зі здоровям, і лікарі давно сказали, що дітей у неї не буде.
Та й Андрія вона любила йти від нього не хотілося. Він працьовитий, кожну копійку в сімю, майже не пє. За такого чоловіка багато хто б і зубами вчепилась, а вона ще й не знайде кращого.
Коли Андрій привіз Софійку додому, одразу попередив:
Якщо побачу, що ображаєш не сподівайся на добро.
Олена через силу почала доглядати за дівчинкою: викупала її, вдягла в чисту сукенку, заплела коси. Дивилась на ту тоненьку спинку і сльози навертались.
Софійка була тихою. Не чіпай і вона мовчить, сидить у кутку, шепоче щось своєму ведмедикові.
Якась дикунка, скаржилась Олена сусідкам. Навіть мене не визнає, каже лише «так» чи «ні». Іноді дивлюсь на неї й думаю а раптом у неї щось не так з головою? Така тиха, а потім раптом щось наробить
Сусідки співчували. І Андрій змінився: раніше біг до Олени з обіймами, тепер до доньки. Спочатку Софійка тікала, а потім звикла й ходила за ним, як тінь.
Олена ревнувала. А одного разу, коли дівчинка гралась у дворі, чоловік і вовкнув:
Ти до неї, як до ляльки якоїсь: не посміхнешся, не приголубиш. А їй потрібна мама, а не чужа тітка.
Олени не витримала:
Яка я їй мати? Вона мені ніхто! І навязуватись я не буду. Піду до мами, живи як знаєш!
І пішла. Думала, Андрій побіжить слідом, благатиме повернутись. Але минув тиждень, другий його не було.
Олена плакала. Мама спочатку заспокоювала, але згодом сказала:
Не розумію тебе, донечко. Ти ж жінка. Чим винна та дитина? Ну з іншої то й що? Виховуватимеш її, вона тебе мамою називатиме. Так сталося, але ти ж мудріша. Кохаєш чоловіка полюби й його доньку.
Олена повернулась. Андрій щось лагодив у гаражі, поруч сиділа Софійка і гралась із ведмедиком. Він підвівся, подивився на неї суворо.
А потім Софійка встала, взяла батька за руку і підвела до Олени.
Миріться, прошепотіла вона і зєднала їхні руки.
Пробач мені Олена розплакалась.
Андрій обійняв її однією рукою, а іншою притягнув до себе доньку. Олена теж обняла дівчинку. Довго стояли так, поки Софійка не прошепотіла:
Ми з Ведмедиком хочемо їсти
Андрій і Олена переглянулись і вс
