Біль у спині не зупинив її, коли вона йшла відчиняти двері.
Оксана витерла вологі руки і, стогнучи від болю, попрямувала до входу. Дзвінок був несміливим, але вже третім поспіль. Вона мила вікно і не змогла відразу підійти. За дверима стояла дівчина мила, але бліда, з втомленими очима.
Оксано, кажуть, ви здаєте кімнату?
Ох, ці сусіди! Завжди когось посилають! Я не здаю кімнат, ніколи цього не робила.
Але мені сказали, що у вас три кімнати.
Ну і що? Хіба я зобовязана? Я звикла жити сама.
Добре, вибачте Мені сказали, що ви віруюча, тому я подумала
Дівчина, приховуючи сльози, обернулася й повільно пішла сходами вниз. Плечі її тремтіли.
Дитинко, повернися! Я ж ще не відмовила! Молодь зараз така чутлива плаче через дрібниці. Заходь у хату, поговоримо. Як тебе звуть? Можемо на «ти»?
Соломія.
«Соломія»? Може, твоя родина з Полісся?
У мене немає батька. Я сирота. І матері теж. Мене знайшли у підїзді добрі люди й відвели до поліції. Мені не було й місяця.
Ну, не ображайся. Заходь, чаю попємо, побалакаємо. Ти голодна?
Ні, я купила булочку.
Булочку! Ох, молоде покоління про себе не дбаєте, а в тридцять років виразки. Сідай, є гороховий суп, ще теплий. Чаю теж підігрію. У мене багато варення. Чоловік помер пять років тому, а я все готую за двох. Поїмо, а потім допоможеш мені вікно домити.
Оксано, можна іншу роботу? У мене голова крутиться, боюся з вікна впасти Я вагітна.
Ото халепа! Ну й напасть! Сама напросилася?
Чому ви відразу таке думаєте? Я одружена. Тарас, із того самого інтернату. Але його забрали в армію. Недавно був у відпустці. А коли господиня дізналася, що я чекаю дитину, мене виселила. Дала тиждень знайти нове житло. Ми жили недалеко Але тепер, бачите, як вийшло
Вийшло Що ж мені з тобою робити? Перекладу ліжко у кімнату Олега. Гаразд, займай мою. Грошей не бери, навіть не думай розсерджуся. Іди, забирай свої речі.
Далеко йти не треба. Усі речі в мене з Тарасом у мішку біля підїзду. Тиждень уже минув, і я вранці обійшла кілька будинків із ним.
Так вони стали двома Соломія продовжувала навчання на швачки. Оксана багато років була на інвалідності після важкої залізничної аварії, тому сиділа вдома, плела серветки, шарфи, дитячі панчішки та продавала їх на ринку. Її роботи розкуповували швидко вони були ніжні, мов піна морська. Грошей у домі вистачало. Частину давали продажі овочів із городІ тоді Оксана зрозуміла, що щастя це не просто доля, а вибір, який ми робимо кожного дня, відкриваючи двері тим, хто нас потребує.