Їй 32 роки, а її 12-річний син щойно одружився з її новим 22-річним чоловіком.
Вона дитина, йому 22, а її матері 32. Вчора він став її вітчимом. Вони повідомили їй про це сьогодні.
Дівчинка замкнулася у своїй кімнаті й не виходила цілий день. Кликали її, мати підходила до дверей, пропонувала разом піти в кіно, у парк розваг, на прогулянку, до друзів. Вона не відповідала. Лежачи на ліжку, спочатку плакала, потім заснула. Пізніше просто дивилася в стелю, задумлива. До вечора голод змусив її вийти.
Потрібно було кілька років, щоб звикнути до нового життя. Кожне матчине слово вона зустрічала з недовірою, знізолювала на них разом, бувала грубою, повною ненависти. Материна сестра намагалася поговорити, але вона не хотіла слухати. Часто думала про втечу. Одного разу втекла й сховалася в сусідньому будинку, сиділа на сходах до горища, доки холод не змусив її піти до тітки.
Коли мати прийшла за нею, дівчинка вже зігрілася й поїла. Материні руки тремтіли, а очі були повні сліз. Вона прийшла сама.
Додому поверталися на таксі. Вона дивилася на матчин профіль бачила її старою. А він був гарний. Потім він таємниче зник на цілий місяць. Дівчина не питала, мати мовчала, але вдома все стало, як раніше. Лише вони дві. Поступово вони зблизилися знову, і донька заспокоїлася.
Але потім він повернувся. Молодий чоловік її матері. Дівчина звикла до його присутності, усвідомивши тепер він частина їхнього життя. У 18, під час обіду, вона простягла йому ножа через стіл, навмисно затримуючи його руку довше. Подивилася йому прямо в очі, а він не відвів погляду. Мати зблідла, опустила голову. Обід закінчився в мовчанні.
Коли матері не було вдома, вона підійшла до нього, притулила чоло до його спини, затамувала подих. Він завмер, потім обережно відсторонив її, взяв за плечі й сказав не робити дурниць. Вона почала ридати: «Чому? Що в ній таке? Вона стара, у неї зморшки, ти не бачиш? Чому тобі потрібна стара?»
Він приніс їй води, посадив у крісло, вкрив пледом і вийшов, грюкнувши дверима. Вона сиділа, розуміючи, що має їхати у гуртожиток або знайти квартиру. Її відштовхнули, як кошеня. Принизили.
Він був неймовірно гарний. Вона мріяла про нього. Він не приходив додому, а мати мовчала. Вони дві блукали будинком, наче тіні.
Він повернувся через кілька дній. Матері не було, вона була знову сама, пила чай на кухні, робила нотатки. Коли він увійшов і сів навпроти, її серце зупинилося. Подивившись їй у вічі, втомлено сказав: «Я кохаю твою матір, прийми це. Це вона мені потрібна, не ти. Не повертаймося до цього, годі страждати.» Не відвів очей.
Тієї ночі вона лежала з сухими очима, порожня. А вранці побачила, як вони цілуються на кухні. Їй зробилося нудно, вона побігла у ванну.
Знайшла місце в гуртожитку. Мати просила повернутися, потім дала грошей на оренду.
У 25, йому 35, матері 45. Незважаючи ні на що, відносини майже нормалізувалися. Вона приходила в гості, вони обідали, сміялися. Тітка якось сказала: «Дякувати Богу, ти виросла.» Мати була щаслива, спокійна, а її чоловік все такий же гарний. Навіть красивіший. Вона ловила себе на тому, що порівнювала з ним усіх своїх парубків, і це їй не подобалося.
Потім був нещасливий роман. Він був одружений і не збирався залишати дружину. Вона кохала, чекала біля роботи, плакала. Не хотіла бути таємницею. Було боляче, гірко. Він возив її на море, дарував подарунки й запитував, чи не достатньо цього, чи обовязково оформляти шлюб і дітей. Для нього спільне життя було нудним.
Вона заперечувала. Згадувала, як мати цілувала чоловіка на кухні, а вона, дурна, тікала блювати. Не розуміла, що життя удвох може бути іншим. Красивим. Спокійним. Щирим.
Того року вона переживала бурю. Рідко бувала вдома. Бачила матВона повернулася в свою нову квартиру, закрила очі й усміхнулася, бо нарешті зрозуміла, що справжнє щастя це не боротьба за чиюсь любов, а вміння любити саму себе.