Ти ж у нас самостійна! Сказали батьки, а потім таємно подарували трикімнатну квартиру молодшій доньці.
Соломія йшла торговим центром, штовхаючи візок, коли раптом почула голос:
Соню! Привіт!
Вона обернулася й побачила Олену, подругу сестри. Дівчина сяяла усмішкою й простягала руки для обіймів.
Як життя? Слухай, хотіла порадитись що Даринці на новосілля подарувати? Квартира просто казкова три кімнати в самому серці міста!
Яке новосілля?
Візок зупинився сам.
Та як же вона ж переїжджає до бабусиної квартири! Каже, батьки їй подарували. Щасливичка твоя сестра!
Соломія відчула, ніби всередині щось стиснулося. Цю квартиру батьки здавали в оренду три роки вона навіть знала орендарів у обличчя.
Та ще потай сподівалася, що колись її продадуть, поділять гроші, і вона достроково закриє кредит.
Вона вже переїхала?
Та ні, тільки збирається. Але наступного тижня буде свято.
За годину Соломія стояла біля дверей Дарининої кімнатки у спальному районі. Дзвінок не працював, тому вона постукала.
Соня? Дарина відчинила двері у забарвленій футболці, з ганчіркою в руках. Чого без попередження?
Зустріла Олену. Вона питала, що тобі на новосілля подарувати.
Ганчірка впала на підлогу. Дарина швидко підняла її, витерла руки й відступила назад.
Зачекай хвилинку, я тільки у ванну.
Двері зачинилися, але стіни в хрущовці тонкі. Соломія чітко почула:
Мамо? Соня все знає Так, про квартиру Вона зараз у мене Що робити?
Соломія оглянула кімнату. Скрізь коробки: «Одяг», «Книги», «Дрібниці». На столі папки з документами.
Дарина вийшла, натягнувши на обличчя посмішку.
Слухай, не роби трагедії. Ти ж доросла, у тебе своє житло.
Дарино, тобі подарували майже мільйон. Серйозно?
Ну і що? Подарували я взяла. А ти б відмовилась?
Може, й не відмовилась би. Але б не обманювала рідну сестру.
Я не брехала! Просто не казала.
А яка різниця?
Дарина сіла на диван, сховавши обличчя в долонях.
Соню, ну що ти хочеш? Щоб я квартиру повернула? Я вже ремонт почала, дизайнера найняла.
Я нічого не хочу. Просто тепер розумію, хто я в цій родині.
Та годі тобі! Ти ж сильна, самостійна. А я заміжня, Андрій без роботи, нам важче було.
Андрій без роботи? Коли?
Ну минулого року. Ми сказали батькам, вони й вирішили допомогти.
Соломія повільно кивнула. Значить, навіть батькам збрехали.
А мій кредит до пятдесяти років теж врахували, вирішуючи, кому допомогти?
Ой, Соню, ну скінчи вже! Квартира моя, і точка. Чуже не рахують.
Соломія розвернулася й пішла до дверей.
І що, так і підеш? Образишся й усе?
Не ображаюсь, Дарино. Просто тепер знаю тебе справжню.
Дома вона подзвонила матері.
Мамо, нам треба поговорити.
Дарина вже розповіла. Навіщо ти так переймаєшся? Подарували то й добре.
А памятаєш, ти казала продамо бабусину квартиру, поділимо гроші?
Казала Але ж обставини змінилися. Дарина сімейна, Андрій без роботи.
А мій кредит це не проблема?
Ти ж справляєшся. Молодець.
Незабаром зателефонував батько.
Доню, не засмучуйся. Вийшло незручно.
Незручно, тату? Три роки ви дивились мені в очі й обіцяли.
Ну ми думали, ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.
Так. Самостійна. Тому має платити пятнадцять тисяч щомісяця й мовчати.
Недільні обіди у батьків сімейна традиція. Соломія прийшла, як завжди. Дочка Марійка грала на планшеті, чоловік Дарини, Андрій, розповідав жарти, мати бігала між кухнею й вітальнею.
Всі робили вигляд, ніби нічого не сталося.
А ми з Дариною ще одну квартиру купуємо, похвалився Андрій, накладаючи салат. У новобудові. Початковий внесок є бабусину здаватимемо.
Соломія завмерла з виделкою в руці.
Здавати? А новосілля?
Плани змінилися, Дарина різала мясо, не піднімаючи очей. Центр шумний, парковки нема. Купимо щось краще.
Виделка з дзвоном впала на тарілку.
Тобто ви подарували їй квартиру за мільйон, щоб вона купила собі ще одну?
Батько подавився компотом. Мати різко обернулася:
А що поганого? Молоді мають розвиватись!
Мамо, а я що, вже не молода? У мене кредит до пятдесяти.
Сама вибрала брати!
Соломія підвелася зі столу.
Марійко, ідемо.
Та ви ж не доїли! скрикнула мати.
Ми вже давно наситились.
У передпокої, надягаючи пальто, вона помітила відчинені двері до батьківської спальні. На тумбочці лежали документи. Зверху договір дарування.
Вона глянула на дату: 12 червня 2021 року.
У машині Марійка запитала:
