Я хочу зробити тест. Якщо Зоряна справді моя я заберу її.
Бери зараз же, бо тільки під ногами вертиться! Годуй, одягай навіть на себе грошей не вистачає. Оце життя Дай хоч тисячу, Сергію, га?
Ірина збиралася на роботу. Швидко зліпила чоловікові бутерброди, обгорнула у паперовий рушник і поставила на стіл.
Сергій працював у майстерні обідів там не було, тому щоразу доводилось брати їжу з собою.
Сама Ірина готувала у шкільній їдальні. До роботи було далі, тому вставала на годину раніше.
Надворі моросило. Вона взяла парасольку з коридору, але та випала з рук і з гуркотом впала. Жінка завмерла, заглянула у спальню чоловік не прокинувся.
Ну й неуважна! прошепотіла й вийшла.
Маршрутка приїхала швидко. Ірина сіла біля вікна, дивилася на мокрі вулиці й думала про своє життя.
Вона вже не юна, близько тридцяти, одружена Хоча й бідно, але здавалось щасливо.
Лише одне гризло: дітей не було. А так хотілося малюка неважливо, хлопчика чи дівчинку.
Три роки шлюбу, безліч обстежень лікарі лише розводили руками: все гаразд.
Маршрутка зупинилась. Ірина розрахувалась, вийшла. До роботи треба було пройти через парк.
Зробивши кілька кроків, вона раптом зупинилась: на лавці сиділа маленька дівчинка й плакала. На ній була легенька курточка, а по обличчю, змішуючись із дощем, котились сльози.
Привіт! Чого ти тут сама? обережно запитала Ірина.
Мама вигнала дівчинка схлипнула.
Як вигнала?! не повірила жінка. Хто ж виганяє дитину під дощ?
Вона спала а я хотіла їсти. Розбудила її, а вона закричала
Як тебе звати?
Зоряна.
Що ж мені з тобою робити, Зоряно? задумалась Ірина, глянула на годинник. Ходімо. Де ти живеш? Далеко?
Ні, он за кутком
Вони пішли туди, куди показала дівчинка. За пять хвилин стояли біля дверей. Ірина натиснула дзвінок довго ніхто не відчиняв.
Нарешті двері відчинила заспана жінка у заляпаному халаті. Жирне, злипле волосся, помяте обличчя.
Вона здивовано подивилась на Ірину, потім на Зоряну й мовчки відступила:
Заходь.
В середині стояв важкий, задушливий сморід. На підлозі брудні ганчірки, на шафі товстий шар пилу. Розгублена Ірина раптом помітила на полиці фото
Очі їй розширились.
Цю фотографію вона вже бачила у чоловіковому альбомі. Тільки там Сергій був один, а тут Поруч із ним стояла молода жінка. Ірина ледве впізнала в ній господиню квартири.
Ну? буркнула та.
Ваша донька плаче в парку, а вам байдуже? Ірина здерла голос. Що ви за мати?!
А ти не втручайся! Іди своїх виховуй, коли є! жінка різко обернулась до дівчинки. Де ти швендяла?!
Зоряна швидко прожогом у кімнату, щільно зачинивши двері. Ірина розвернулась і пішла.
Весь день їй не виходили з голови дівчинка, фотографія й та недбалість, що, здавалось, мала стосунок до її чоловіка.
Ввечері, подаючи Сергію фото, вона запитала:
Кохання, а хто це з тобою?
Ольга. Ми зустрічались, навіть хотіли одружитись Але вона зустріла іншого.
Чому ж фото обрізане?
Не міг дивитись. Вона чекала дитину, але після розставання сказала, що позбулась Я поїхав, потім зустрів тебе. Приховувати нема чого. Але чого ти питаєш?
Ірина розповіла про Зоряну й її матір.
Сергій уважно слухав, потім спитав, скільки дівчинці років. Відповідь його задушила.
Де вони живуть?
Ірина сказала й пішла спати. А опівночі прокинулась і побачила: на кухні світло.
Тихенько підійшла Сергій сидів за столом, задумливий.
Наступного дня він постукав у двері колишньої. Відчинила Зоряна. Вона подивилась на незнайомого чоловіка, що дивно посміхався.
Привіт! Ти Зоряна? Де твоя мама?
Дівчинка кинулась у кімнату:
Мамо, до тебе!
Хто там?! зявилась та сама недбала жінка.
Сергій не впізнавав Ольгу.
Ти? Що тобі треба?
Він увійшов, не чекаючи запрошення.
Ольго, правду. Зоряна моя?
Жінка важко сіла.
Позич тисячу, га? Аліменти ж не платив А я її годувала. Дай хоч щось.
Ти ж казала, що позбулась дитини!
Хотіла Але Вадим обіцяв стати батьком. А потім кинув, коли їй було три місяці. Хотіла повернутись до тебе а ти вже зник.
Я зроблю тест. Якщо вона моя заберу.
Бери! Набридла! Годуй, одягай Життя таке Дай грошей, Сергію.
Зоряна несміливо підійшла:
Ти мій тато?
Так, Зоряно. Хочу забрати тебе. Згодна?
Дівчинка боязко глянула на матір:
А ти мене не будеш бити?
Сергій перехопив голос:
Ніколи.
Вона кивнула.
Тоді згодна.
Він п
