Пане, сьогодні день народження моєї мами Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей
Я купив хлопчику букет. А потім, коли сам прийшов на могилу, побачив ці квіти там.
Коли Павлику не було ще й пяти років, його світ розсипався. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в домі стільки незнайомих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі чужі, говорять пошепки й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому кажуть: «Тримайся, малий», і обіймають, але роблять це так, ніби він щось важливе втратив. Але ж він просто не бачив маму.
Батько цілими днями десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Просто сидів осторонь, порожній і віддалений. Павлик підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні тепла, ні посмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, нерухома. Страшно. І він більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього подразнення. Бурчала на все, знаходила вади, ніби шукала привід для злості. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Павлик відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все більше хотів повернутися до того життя, коли мама була поруч.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлик прокинувся з однією думкою: потрібно йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі калли її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її посмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив попросити в батька.
«Тату, можна мені трохи грошей? Мені дуже потрібно»
Не встиг він пояснити, як із кухні вискочила Галина:
«Що це ще?! Ти вже й до батька за грошима чіпляєшся?! Ти хоч розумієш, як важко заробити?»
Батько підвів погляд і спробував її зупинити:
«Галю, зачекай. Він навіть не сказав навіщо. Сину, скажи, що тобі потрібно?»
«Я хочу купити мамі квіти. Білі калли. Сьогодні її день народження»
Галина фыркнула, схопившись за боки:
«Та ну! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан схочеш? Візьми щось із клумби ось тобі й букет!»
«Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлик. Вони тільки в магазині.»
Батько задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
«Галю, іди обід готуй. Я голодний.»
Жінка невдоволено сопнула і зникла у кухні. Батько повернувся до газети. І Павлик зрозумів: грошей не буде. Більше жодного слова.
Він тихо пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Перерахував монети. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні калли. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затамувавши подих.
Потім рішуче зайшов всередину.
«Тобі чого? недружньо спитала продавчиня, оглядаючи хлопчика. Ти, мабуть, не туди зайшов. У нас не іграшки й не цукерки. Тільки квіти.»
«Я не просто так Я дуже хочу купити. Калли Скільки коштує букет?»
Продавчиня назвала ціну. Павлик висипав із кишені всі монети. Сума ледь доходила до половини.
«Будь ласка простогнав він. Я можу працювати! Приходити кожен день, прибирати, пилити, мити підлогу Тільки позичте мені цей букет»
«Ти нормальний? фыркнула жінка з виразним роздратуванням. Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так віддавати квіти? Геть! А то викличу міліцію жебрацтво тут не вітається!»
Але Павлик не збирався здаватися. Ці квіти були потрібні йому саме сьогодні. Він знову почав благати:
«Я все поверну! Обіцяю! Я зароби