Ой, слухай, я тобі розкажу одну історію…
Пане, сьогодні день народження моєї мами Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей
Я купив хлопчику букет. А потім, коли прийшов на могилу, побачив той самий букет там.
Коли Павлусь був ще майже пятирічним, його світ розсипався. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в хаті стільки незнайомих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі дивні, шепочуться й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому кажуть: «Тримайся, малий», і обіймають, але так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Тато весь день був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Сидів осторонь, порожній і далекий. Павлусь підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні теплоти, ні усмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, замерзла. Це лякало. І він більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки тато одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього дратівливість. Бурчала на все, знаходила провини, ніби шукала привід злитися. А тато мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Павлусь відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все сильніше хотів повернутися до життя, коли мама була поруч.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлусь прокинувся з однією думкою: треба йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі кали її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив запитати у тата.
Тату, можна трохи грошей? Мені дуже потрібно
Не встиг пояснити, як з кухні вискочила Галина:
Що це знову?! Вже до тата чіпляєшся за гроші?! Ти хоча б уявляєш, як важко заробити?
Тато підвів очі й спробував її зупинити:
Галю, постривай. Він навіть не сказав, на що. Сину, скажи, що тобі потрібно?
Я хочу купити мамі квіти. Білі кали. Сьогодні її день народження
Галина фуркнула, схрестивши руки:
Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан хочеш?! Візьми що з клумби ось тобі й букет!
Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлусь. Вони тільки в магазині продаються.
Тато задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
Галю, іди обід готуй. Я голодний.
Жінка невдоволено фуркнула й пішла в кухню. Тато повернувся до газети. І Павлусь зрозумів: грошей не буде. Більше ні слова не пролунало.
Він тихо пішов у кімнату, дістав стару скарбничку. Перерахував монети. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг з дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні кали. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затамувавши подих.
Потім рішуче зайшов усередину.
Тобі чого? недружньо спитала продавщиця, оцінюючи хлопчика. Ти, мабуть, не туди зайшов. У нас не іграшки й не цукерки. Тільки квіти.
Я не просто так Я дуже хочу купити. Кали Скільки коштує букет?
Продавщиця назвала ціну. Павлусь висипав із кишені всі монети. Сума ледь досягала половини.
Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити кожного дня, допомагати прибирати, пилити, мити підлогу Тільки позичте мені цей букет
Ти в собі? фуркнула жінка з явним роздратуванням. Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так віддавати квіти? Забирайся! Або викликаю міліцію жебрацтво тут не вітається!
Але Павлусь не збирався здаватися. Ці квіти були йому потрібні сьогодні. Він знову почав благати:
Я все поверну! Обіцяю! Зароблю скільки треба! Зрозумійте, будь ласка
Оце так артист! так голосно крикнула продавщиця, що перехожі почали озиратися. Де твої батьки? Може, вже час викликати соцслужбу? Чого ти тут сам швендяєш? Останнє попередження геть, поки не викликала!
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком сцени.
Йому було важко дивитися на несправедливість, особливо стосовно дітей.
Чого ви так кричите? суворо спитав він у продавщиці. Нападаєте на нього, ніби він щось украв. А це ж просто хлопчик.
А вам-то що? відрізала жінка. Не в курсі не втручайтеся. Він майже букет вкрав!
Ну так, «майже вкрав», підійняв голос чоловік. Напали на нього, як мисливець на здобич! Йому треба допомогти, а ви його лякаєте. У вас совість є?
Він обернувся до Павлуся, який стояв у кутку, згорнув