Мамо, чому ти мене не запросила на свої іменини? Вона стиснула телефон так, що кістки заболіли. Ти ж знаєш сама мати зітхнула. Як ти пішла з родини тато не може тобі пробачити. А Андрій ну, він завжди був на боці Оксани, яка теж тебе недолюблює.
Наталя стояла перед дзеркалом, підмальовуючи вії. Рідкісний вечір без дітей подруги витягли її з дому, щоб трохи розвеселити. Розлучення ще не оформили, але жити з чоловіком під одним дахом вона більше не могла.
Ти сама руйнуєш родину, гримів батько.
Ти завжди ускладнюєш життя, підтверджував брат.
Вона давно перестала щось пояснювати. Навіщо? Чоловіча солідарність і так не дозволила б їм стати на її бік.
Але від мами було особливо боляче чути, що ідеалів не існує, і що вона живе в хмарах. Ніхто не розумів, чого їй не вистачає. А отже проблема в ній самій.
Задзвонив телефон. У трубці голосно сміялася Ірка:
ТИ ГОТОВА? Таксі чекає!
Так, виходжу.
Діти вже спали з ними залишилась бабуся. Але не мати, яка навмисне карала Наталю за розлучення, а свекруха, єдина, хто, здавалося, не кидав на неї камені.
Ви впевнені, що впораєтесь? питала Наталя вже біля дверей. Дзвоніть, якщо щось!
Та йди вже! жінка махнула рукою. Вони ж не немовлята. Тобі хоч інколи треба виходити.
Вона кивнула, але всередині щось стиснулося. Інколи. Та вона не була ніде вже три роки, крім дитячих свят і батьківських зборів.
Клуб був гучний, модний. Наталя навіть трохи нервувала давно не виходила, не танцювала, не почувала себе просто жінкою, а не матірю, дружиною чи невдахою, яка покинула «нормальну сімю».
Музика заглушала думки. Блимання світла, сміх, чужий дотик, запах пива та парфумів.
О, нарешті! Іра схопила її за руку. Ми вже почали без тебе!
Наталя посміхнулась і одним ковтком випила перший келих. Боже, як же давно.
Танцюємо?
Трохи пізніше, я
І тоді вона побачила.
За великим столом її брат Андрій, його дружина Оксана в блискучій сукні, батько з келихом шампанського, тітка Галя, дядько Вася Вся її родина.
Що голос зник.
Іра помітила її погляд, глянула туди:
Ой, це ж твої? Який збіг!
Збіг?
Раптом прозріння. Середа. День народження матері.
Мамо, твій день народження ж у середу? питала вона на вихідних. Ми завжди святкували у суботу. Цього року теж?
Мати уникала її погляду.
Ой, яка там субота, не кожного ж року Цього разу не вийде, Наталко, справи
Справи? Так. Справи це зібратися всім, але без Наталі. Відсвяткувати. Вона тут зайва. Та, що псує все.
Ти в порядку? Іра нахмурилась.
Вона відступила.
Я? Так мені треба додому.
ЩО?! Ти тільки прийшла!
Але Наталя вже йшла до виходу, серце билося, очі палали. Ніхто з рідних її не помітив.
У таксі вона втупилася у вікно і нарешті дозволила собі заплакати. Тихо. Вони не хотіли її бачити. І, здається, ніколи не хотіли.
Таксі зупинилось біля будинку, але виходити не хотілося. Всередині було гаряче від образу, сорому і вічного питання: чому? Що зі мною не так?
Не встигла зачинити двері, як телефон здригнувся. Повідомлення від брата: «Привіт. У мами сьогодні день народження. Ти привітала?»
Вона сіла на лавку біля підїзду, набрала у відповідь:
Я була там. Ви мене не побачили. Заплющила очі. Вдихнула. Видалила повідомлення.
Телефон знову завібрував. Мама.
Алло? голос тремтів.
У тебе все добре? мати шепотіла, ніби ховаючись. Андрій сказав, ти не відповідаєш
Я була у клубі.
Пауза.
У якому клубі?
У тому самому, де ви.
Тиша. Потім шум, ніби мама прикрила трубку.
Ти ти нас бачила?
Так.
Ще пауза. Довга.
Мамо чому? Вона стиснула телефон аж до болю.
Ти ж знаєш сама мати зітхнула. Як ти пішла з родини тато не може пробачити. А Андрій ну, він завжди був за Оксану, яка тебе недолюблює.
А ти?
Мовчання.
Відповідь була очевидна.
Вдома діти спали. Свекруха, побачивши її обличчя, нічого не запитала просто налила чаю з лимоном:
Пий. Ти вся тремтиш.
Наталя взяла чашку і раптом розплакалась:
Вони були у клубі. Влаштували свято. Без мене. Навмисно. Не хочуть мене бачити.
Свекруха стиснула її руку:
Боляче. Поплач, стане легше. А потім запитай себе чи варті вони твоїх сліз?
Важко сказати, здається, я давно сама, просто тепер це офіційно, відповіла Наталя. Скажіть, а ви чому на моєму боці? Давно хотіла спитати.
Я добре знаю свого сина, д