Досить, годі! Скільки можна! Дитина, вічна її втома, допоможи, допоможи… а я ж хочу жити, як раніше! Хочу близькості! Я ж працюю! Хочу приходити до своєї коханої дружини, жінки… Зараз до друга заскочу, потім знайду молоду… Ех… сидячи за кермом і обдумуючи, що сьогодні в їхніх із дружиною стосункaх поставлено останню крапку, Микола нервово курив.
Їхня історія була стара, як світ. Познайомилися, закохалися без памяті, пристрасть, забули про обережність і через кілька місяці вона показала дві смужки.
Звичайно, народжуй, ми впораємось, впевнено сказав Микола, а всі тітки й дядьки зразу закивали: «Допоможемо, лишень давайте онуків!»
Потім весілля, вагітність, щасливі сльози син! І все… безтурботне життя скінчилося. Дружина перетворилася на квочку: зажурена, неприбрана, вічні «допоможи, перепеленай, годуй»…
Куди поділася його дівчина? Родичі одразу зникли залишилися самі на самі з батьківством.
Я не готовий! сказав сьогодні Микола дружині та грюкнув дверима перед носом Олени з маленьким сином на руках.
Різкий скрегіт гальм… перед машиною раптом постала похила тінь.
Тобі життя набридло?! вискочивши із авто, Микола підбіг до незнайомця.
Чоловік у дощовіку випростався, глянув на нього старечими, сумними очима й прошепотів:
Так.
Не чекаючи такої відповіді, Микола зніяковів:
Діду, вам допомогти? Потрібна допомога?
Я не хочу більше жити!
Ну що ти… Давай, я тебе підвезу? Розповіси, може, чим зможу допомогти? Микола взяв старого за руку й обережно посадив у машину.
Ну, розказуй, діду, Микола затягнувся.
Довго розповідати.
А я не поспішаю.
Старий уважно подивився на чоловіка поруч, потім на фото, що висіло на дзеркальці.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину, закохався з першого погляду. Все швидко закрутилося не встигли озирнутися, як уже весілля, дитина, син… Здавалося б, ось воно, щастя!
Але я хотів, щоб усе було, як раніше: кохання, пристрасть. А дружина втомлена, дитина мала, побут, робота… Я все на неї звалив, не допомагав…
На роботі знайшов іншу, закрутив роман… Дружина дізналася розлучення. З тією жінкою нічого не вийшло, але я й не сумував гуляв, поки не набридло.
А вона вийшла заміж знову, розквітла, син вітчима батьком називав, а мені було байдуже.
А ви що? Микола нервово запалив наступну.
Я? Догулявся. Ні сімї, ні дружини, ні дітей. А сьогодні сину пятдесят пішов привітати, а мене на поріг не пустили. Старий заплакав. Каже: «Ти мені не батько, іди гуляй далі».
Діду, куди тебе відвезти? Микола застукав пальцями по керму.
Та я тут живу… Їдь, не турбуйся за мене. Старий вийшов із машини й попрямував до старенької хрущовки.
Микола дочекався, поки той зайшов у підїзд, постояв хвилину й розвернув авто. Заїхавши до крамниці, купив квіти.
Пробач мені… увійшовши додому, став навколішки перед Оленою, що плакала. Відпочинь, кохана.
Взяв сина з рук дружини, пішов у кімнату, гойдаючи, заспівав хрипко: «Ой ходить сон коло вікон…»
Здивований син швидко заснув, поклавши долоню на батькове серце, що билося швидко. Микола з ніжністю подивився на нього: «Я хочу бачити, як він росте. Хочу почути «тату»…»
Знову рятував «утопаючих»? усміхнулася бабуся, зустрічаючи чоловіка біля дверей.
Так, рятував… Треба ж комусь навчати молодих життєвих уроків.
І як, впіймав «того, кому потрібно»?
Мені самому колись ця наука була потрібна.
Ходімо вечеряти, рятівнику. До речі, памятаєш, завтра на ювілей до сина? Жодних «утопаючих»! дружина з теплом подивилася на нього.
Як можна забути? Пятдесят років нашому спадкоємцю, нашій любові… обійнявши її, старий пішов на кухню, посміхаючись.
Ось така історія трапилася. Вірити чи ні вирішуйте самі.