Ой, слухай, ось історія…
“Доню, не бійся, я не безхатько. Михайло Семенович мене звуть. Я до доньки приїхав… Важко мені про це…”
До Нового року лиш кілька годин. Усі з роботи вже розбіглися, а Олену ніхто не чекав…
Щоб не йти другого січня на роботу, вона вирішила все зробити заздалегідь.
Додому встигне у холодильнику салати, фрукти й шампанське вже готуються.
Наряжатися їй ні для кого. Хотілося скинути туфлі й перевдягнутись у теплу домашньу блузу.
Так вийшло, що з Олегом вони розійшлися кілька місяців тому, і розставання було настільки болючим, що Олена не поспішала заводити нові стосунки.
Зараз їй було комфортно самій…
Олег намагався повернути її, дзвонив, але вона не хотіла починати все знову вони не пара, надто складно.
Його навіть згадувати не хотілося, це минуле, а сьогодні свято навіщо псувати його?
Олена вийшла з маршрутки. Ще кілька кроків і вона вдома.
Біля підїзду, на лавці, вона помітила старенького. Поряд з ним стояла маленька ялинка.
Мабуть, у гості до когось, подумала вона.
Привіталася, а чоловік лише кивнув, не піднімаючи очей.
Вона помітила, що в очах у нього блиснули сльози, чи це просто відблиски вогнів не зрозуміла, але не затрималася й зайшла до підїзду.
Надвечір підморозило, і Олена аж здригнулася.
Після душу вона одягла свою улюблену домашню блузу, налила кави й підійшла до вікна.
Дивно, але дідусь все ще сидів на лавці.
Вже більше години, як я вдома, а він нікуди не пішов. До Нового року дві години якщо в гості, то чому сидить на вулиці? І ці сльози… думала вона.
Олена накрила стіл, ввімкнула гірлянду на ялинці, але думки постійно поверталися до самотнього старенького.
За півгодини знову глянула у вікно він сидів, ніби закамянілий.
А раптом йому погано? Так і замерзнути можна…
Накинула шубку й вийшла надвір.
Підійшла до лавки, сіла поруч.
Той подивився на неї й відвернувся.
Вибачте, у вас все добре? Я помітила, що ви довго сидите. На вулиці холодно… Можу чимось допомогти?
Старий зітхнув:
Нічого, доню… Трохи посиджу й піду.
Куди?
На вокзал. Додому.
Так не годиться. Я не хочу вранці побачити вас тут на лавці. Вставайте, будь ласка! Ходімо до мене, відігрієтесь, а потім поїдете, куди треба.
Але ж…
Ніяких «але»! Ходімо!
Якби зараз її подруга Наталя підглянула, точно б очі вилупила… Але її тут не було, а залишити старого Олена не могла.
Дідусь підвівся, узяв ялинку.
Візьму?
Звісно, беріть!
Увімкнули й зайшли в квартиру. Дідусь скромно поставив ялинку у коридорі, роздягнувся.
Кожен крок давався йому важко видно було, що замерз.
Сів на кухні, Олена налила чаю, він довго грів руки, тримаючи чашку. Зробив ковток, підняв очі.
Доню, не бійся… Я не безхатько. Михайло Семенович мене звуть. Я до доньки приїхав… Важко мені про це…
З її матірю ми давно розійшлися. Я винен зустрів іншу…
Закохався, як дурень, нічого не бачив…
Спочатку ховався, але дружина дізналася про нас із Галиною. Свари почалися, і одного дня я грюкнув дверима й пішов до неї…
Доньці тоді було пять.
Спочатку приходив, намагався допомагати, але Оксана, колишня дружина, була гордою нічого не брала, навіть аліменти не подавала. Казала: «Сама виховаю».
Я намагався передавати гроші через батьків, але вона й слухати не хотіла.
Потім почала налаштовувати доньку проти мене.
Одного разу прийшов у садок хотів передати іграшку, а донька втекла, сказала: «Ти мені не тато».
Тоді я здався. Перестав приходити. Ми з Галиною поїхали з міста.
Спочатку надсилав гроші, але їх повертали.
Через кілька років ми повернулися. Батьків уже не було оселилися в їхній квартирі.
Потім продали її, купили хатку в селі біля міста.
Дітей у нас не вийшло…
А два роки тому Галина померла.
І я залишився один.
Не знаю, навіщо сьогодні пішов до доньки… Не сподівався на прощення.
Багато років не бачив її. Вона живе в тій самій квартирі.
Купив ялинку, прийшов… А вона мене не впустила.
Я все розумію…
Навіщо я прийшов? Що хотів? Я їй чужий.
Мені нічого не треба є хата, пенсія. Я б і сам міг допомагати їй, адже вона ж моя рідна…
Все було б інакше, якби Оксана дозволила мені бути поряд.
Вийшов, ішов, не знаючи куди. Отак і опинився тут. Сидів на лавці навіть рухатися не хотілось.
Але доля розпорядилася інакше… Мабу