Колись давно, у маленькому українському містечку, де смачно пахло вишневими садами, жила собі Марія. Вона стояла біля плити, перевертаючи румяні котлети, коли до кухні увійшов її чоловік.
Маріє, треба поговорити, рішуче промовив Богдан.
Говори, кинула жінка, не відриваючи очей від сковорідки.
Може, сядеш, слухатимеш уважно? у його голосі пролунало нетерпіння.
Не маю часу, Богдане, котлети підгорять, відповіла вона, що хочеш сказати?
Я він завагався, немов шукав правильні слова. Я зустрів іншу. Піду від тебе.
Вітаю. Щиро рада за тебе, спокійно сказала Марія.
Як це вітаю? очі чоловіка розширились від подиву.
Але Богдан і гадки не мав, що в цю мить задумала його дружина.
***
Знаєш подруга Наталка на мить замовкла, ніби боялась сказати зайве. Я досі не розумію: як ти наважилась? Це ж за всі межі, Маріє!
Які межі? Добра чи зла?
Ну, самій тобі видно.
Результат важливий, усміхнулась Марія. А він у мене чудовий. Отримала те, чого хотіла!
Все одно, сусідка похитала головою. Наслідки будуть
Не накликай лиха! різко перебила Марія. Коли прийдуть тоді й розбиратимемося. А зараз у мене свято перемоги! Не псуй його!
Наталка ображено знизала плечима й відвернулась до вікна.
***
Все почалось того вечора, коли Богдан, повернувшись з роботи, промовив:
Нам треба поговорити
Марія відчула, як усе всередині нею стиснулося. Вона чекала цього. І ось настав той час.
Говори, кинула вона, перевертаючи котлети.
Може, сядеш, слухатимеш? у голосі чоловіка пролунало роздратування.
Сидіти немає часу, спокійно відповіла вона. Ось Мишко згадає про мене і почнеться: мама це, мама те. Тож кажи швидше.
Я він завагався. Я зустрів іншу.
І? Марія навіть не обернулась.
Та вимкни сковороду! не витримав Богдан. Ти чуєш?! Я люблю іншу!
Чую, вона нарешті подивилась на нього. Вітаю.
Що?! його здивуванню не було меж.
Тихше, дітей розбудиш, Марія залишалася спокійною.
Ти знала? видихнув він.
Не знала. Але здогадувалась.
Як?!
Будь-хто зрозумів би, якби ти запізнювався з роботи, ховав телефон, шукав причини спати окремо Богдане, серце відчуває, коли його вже не люблять.
Чому мовчала?
Ти робив пропозицію, тобі й руйнувати наш шлюб.
Він дивився на неї й не впізнавав. Така холоднокровність, така впевненість Він очікував сліз, а отримав лише спокій.
Коротше, у мене пропозиція
Цікаво, Марія сіла на табурет.
Іпотека Ти не потягнеш її навіть з аліментами
То ми вже вирішили розлучатись? у її голосі пролунав метал.
Що тут вирішувати? Ти ж мені не пробачиш.
Ну так, вона усміхнулась. Адже ти мене знаєш, як облуплену.
Отже, він не помітив її іронії. Краще, якщо ти переїдеш у свою кімнату, а я залишусь тут.
А діти?
З тобою, звісно.
Значить, я з двома дітьми буду тіснитись на двадцяти метрах, а ти з новою коханою у нашій трикімнатній?
Так. Ти ж не сплатиш іпотеку.
Зрозуміло, Марія підвелась. Дай подумати.
Вона вийшла на балкон.
Богдан, впевнений у своїй перевазі, наложив собі котлет із пюре та з задоволенням приступив до вечері.
Не встиг доїсти.
Згодна, оголосила Марія, повертаючись. Але за однієї умови.
Якої? він усміхнувся зверхньо.
Ти залишаєшся тут з сином. Я з донькою переїжджаю.
Що?! обличчя Богдана перекривилось. Ти хочеш поділити дітей?!
А чому б і ні? вона зітхнула. Ти так хотів сина отримай його. А я візьму дочку. Справедливо.
Це ж не меблі!
То чому я маю тягнути обох, а ти ні? Якщо не хочеш сина бери дочку.
Ти зводиш звіра! скрикнув він.
Ні, просто хочу справедливості. Інакше боротимусь за кожну ложку. Вирішуй.
***
Богдан порадився з рідними. Усі запевнили: Марія блефує. Жодна мати не віддасть дитину.
Його кохана, Ярина, була в захваті: трикімнатна у центрі! Хлопчик її не лякав вона й не думала про нього.
За кілька днів Богдан погодився.
Чудово, кинула Марія. Подавай на розлучення завтра.
Чому я?
Тобі простіше.
Він подав.
***
Чекали три місяці. Богдан переїхав до Ярини.
Марія готувалась до переїзду, терпляче слухаючи докори:
Яка ж ти мати?!
Немає в тебе серця!
Навіть донька Катруся запитала:
Мамо, ти нас більше не любиш?
Але Марія чекала.
Суддя здивувалась:
Ви дійсно хочете залишити сина з батьком?
Так, відповіла вона