Ти був тим, хто залишив мене біля дверей інтернату? запитав Роман, побачивши на грудях незнайомця таку саму білувату пляму.
Хлопці, мені час! крикнув він, стрибаючи на ступінь вже рушійного потягу. З перону йому махали друзі, хтось губив останні слова в гулі коліс. Він посміхався.
Три роки минуло з дембелю. Встиг влаштуватися на роботу, поступив на заочне. А ось так взяти й поїхати в інше місто було вперше.
Їх повязував інтернат. Дітьми були сиротами, тепер дорослі з мріями.
Оля та Петро одружилися, взяли квартиру в іпотеку, чекали дитину. Роман радів за них, хоча й заздрив по-доброму. Але його шлях склався інакше.
Ще з малку він шукав відповіді: хто він? Звідки? Чому опинився тут?
Спогади були розмитими, як сни, але десь глибоко лишалося відчуття щастя. Єдине, що знав його привів чоловік. Молодий, доглянутий, років тридцяти.
Про нього розповіла баба Параска прибиральниця, яка тоді ще працювала.
Очі в мене були гострі, як у сокола, згадувала вона. Дивлюсь у вікно, а він стоїть під ліхтарем, тримає хлопчика за руку. Тому літ три, не більше.
Говорить із ним, як із дорослим. Потім дзвінок і зник. Я за ним, та він мов крізь землю провалився.
Впізнала б одразу. Ніс у нього був особливий гострий, як у горобця. Машини не бачила, отже, місцевий. І рукавичок дитині не надів.
Роман, звісно, нічого не памятав. Але з роками дійшов висновку: мабуть, батько. Що сталося з матірю загадка.
У інтернат його привели охайним, доглянутим. Лише одна річ вразила вихователів велика біла пляма на грудях, що сягала шиї.
Спочатку думали на опік, але лікарі визнали рідкісна родимка. Баба Параска казала, що такі передаються в роду.
То що, тепер по пляжах ходити й усіх оглядати? жартував Роман.
Але жінка лише зітхала. Для нього вона стала рідною. Після випуску вона прихистила його:
Поки житла не дадуть живи в мене. Не місце тобі по кутках тинятися.
Тоді Роман стискував кулаки, щоб не заплакати адже вже був чоловіком. Але як забути ті вечори, коли після чергової бійки він приходив до неї в комірчину й ридав, сховавши обличчя в її фартух?
Він завжди заступався, навіть якщо супротивник був сильнішим. А вона гладила його по голіві й шепотіла:
Добрий ти, Ромку, чесний. Та життя з тобою буде важким. Дуже важким.
Тоді він не розумів. Лише з роками зрозумів глибину цих слів.
Оля була в інтернаті від народження. Петро зявився, коли Роману було одинадцять. Той худий, як жердина, а Петро замкнений, ніжний.
Його привезли після жаху: батьки отруїлися підробленим спиртним. Спочатку Петрик тримався осторонь.
Але сталася подія, яка звязала їх назавжди.
Олю не любили. Руда, маленька, тиха ідеальна жертва. Одні дражнили, інші смикали за коси, треті просто штовхали. Того дня старші розійшлися.
Роман не витримав кинувся захищати. Але сили були нерівні. За хвилину він лежав на підлозі, закриваючи голову руками. Оля кричала, махаючи портфелем, мов мечем.
Раптом усе стихло. Ніби хтось вимкнув звук. Чиїсь руки підняли Романа. Перед ним стояв Петро.
Навіщо ліз? Боєць із тебе ніякий!
А я мав дивитися?
Петро задумався, потім простягнув руку:
Ти норм. Давай по руках?
Так почалася їхня дружба.
Оля дивилася на Романа з таким захопленням, що він не витримав і прикрив їй рота долонею:
Закрий, а то горобця впіймаєш.
Петро реготав:
Гей, мала, тепер, як що прямо до мене. Скажи всім, що ти під моїм крилом.
З того дня Петро взявся тренувати Романа. Спочатку було нудно, але Петро вмів мотивувати.
Згодом Роман полюбив спорт. Замість трійок з фізкультури пятірки, мязи міцніші, дівчата частіше озиралися.
Першим із інтернату поїхав Петро. Оля плакала, а він обійняв її й сказав:
Не журся. Я повернуся. Я ж ніколи тебе не обманював.
Він справді повернувся один раз, а потім пішов у армію. А коли прийшов знову, Оля вже збирала речі. Він увійшов у формі, з квітами:
Я за тобою. Без тебе як без повітря.
За цей час Оля перетворилася на красуню. Коли вона обернулася, Петро аж упустив букет:
Оце так! Ти диво! Хочеш бути моєю дружиною?
Вона усміхнулася:
Хочу. А ти теж непоганий.
Після армії Петра направили служити у те саме місто, куди їхав тепер Роман. Він вирішив їх відвідати. Особливо коли в них зявиться дитина хрещеною буде тільки він.
Роман влаштувався у купе, не жалів грошей взяв люкс. Треба було виспатися перед роботою в