Українська адаптація:
Після зради дружини та друзів заможний чоловік повернувся до рідного міста. Біля могили матері його огорнув жах.
Тарас зупинив автомобіль. Скільки разів він збирався, намірявся приїхати і все не знаходив часу. За життя матері його не було поруч, а після її смерті теж.
Спогади про це викликали в ньому огиду до самого себе. Адже потрібно було так мало штовхнути його, щоб він зрозумів: світ, який він створив навколо себе, був лише маревом. Жодне слово, жоден вчинок не мали справжнього значення. Навіть дякував Олені, колишній дружині, за те, що та відкрила йому очі.
Усе розсипалося в один момент. Його зразкове для оточуючих сімейне життя, дружні звязки все виявилося брехнею. Виявилося, що дружина з найкращим другом зраджували його, а приятелі, які знали правду, мовчали. Це був повний крах. Усі, хто був поруч, зрадили його. Після розлучення Тарас поїхав до рідного містечка. Минуло вісім років від дня похорону матері, і жодного разу він не знайшов часу відвідати її могилу. Лише тепер до нього дійшло мати була єдиною людиною, яка ніколи б його не зрадила.
Одружився Тарас пізно. Йому виповнилося 33, а його обраниці 25. О, як же він пишався, коли бачив Олену поруч! Вона здавалася витонченою, блискучою. Пізніше, коли вона кричала йому в обличчя, що ненавидить його весь їхній недовгий шлюб, що близькість із ним була катуванням, Тарас усвідомив, наскільки був сліпим. Її перекривлений злістю вигляд нагадував огидну маску. Адже він ледь не повірив. Олена так натурально ридала, благала про прощення, говорила, що він завжди зайнятий, а вона сама.
Та коли він рішуче заявив про розлучення, Олена показала своє справжнє обличчя. Тарас вийшов із машини, дістав великий букет квітів. Повільно пішов кладовищем. За стільки років усе, напевно, заросло. Навіть надгробок він ставив онлайн, дистанційно. Так і життя може промайнути.
На його подив, огорожа й памятник були доглянуті, без жодної травинки. Хтось піклувався про могилу. Хто? Можливо, одна з маминих подруг. Адже син не знаходив часу приїхати? Відчинив калітку. «Ну, привіт, мамо» прошепотів він. Горло стиснуло, очі запекли. По щоках покотилися сльози.
Він успішний підприємець, сувора людина, яка ніколи не плакала й не сумувала. А зараз ридав, немов дитина. І ці сльози не хотілося зупиняти. Ніби вони очищали душу, забирали все, що повязане з Оленою та іншими невдачами. Наче мати гладила його по голові й шепотіла: «Ну що ти, що? Усе налагодиться, побачиш». Довго сидів мовчки, розмовляючи з нею в думках. Згадував, як розбивав коліна й плакав. Мати мазала йому ранки зелёнкою, дмухала на них й казала: «Нічого страшного, всі мої хлопці коліна розбивали загоїться, і сліду не залишиться». І справді, загоювалося. З кожним разом біль ставав легшим.
«До всього звикаєш. Тільки до зради звикати не можна», говорила вона. Тепер він розумів глибокий сенс її слів. Тоді вони здавалися звичайними, але мати виявилася мудрою жінкою. Виростила його без батька, але не няньчила, а виховала гідним чоловіком.
Скільки минуло часу, Тарас не знав, та й не дивився на годинник. Відчував спокій. Вирішив залишитися в містечку на кілька днів. Треба вирішити щось із будинком матері. Міг, звичайно, платити сусідці за догляд, але скільки ще стоятиме порожнім? Усміхнувся, згадавши, як познайомився з її донькою. Домовляючись про догляд за будинком, зустрів Марію. Йому було так важко тоді, так гірко. А Марія виявилася теплою. Вони поговорили ввечері, і все сталося саме собою. Вранці він поїхав, залишивши записку з інструкцією, куди покласти ключ.
У її очах він, напевно, виглядав погано. Але ж він нічого не обіцяв. Все трапилося за взаємною згодою. Марія приїхала до матері після розлучення з чоловіком-тираном. Розповіла йому про це. Їй було важко, йому теж. І ось все сталося. Просто так.
Дядьку, допоможете? почувся дитячий голос. Різко обернувшись, він побачив дівчинку років семи з порожнім відром у руках.
Мені потрібна вода, щоб полляти квіти. Ми з мамою щойно їх посадили, а сьогодні мама захворіла. На дворі спека, вони ж зівянуть. Вода ось тут недалеко, тільки мені відро не донести. А я не хочу, щоб мама дізналася, що я сама сюди прийшла. Якщо носитиму по трохи, це забере багато часу, і мама все зрозуміє.
Тарас усміхнувся:
Звичайно, показуй, куди йти.
Дівчинка йшла попереду, безперервно базікаючи. За пять хвилин він знав усе: і про те, як вона нагадувала мамі не пити холодну воду в спеку, і про те, що тепер мама захворі
