Увійшов до пекарні з пустким животом і зімятим серцем. Їй ледве виповнилося вісім, а вона вже не памятала, коли останній раз їла щось тепле.
Тіточко дасте шматочок хліба, хоч би найменший? голос її тремтів, як осіннє листя.
Жінка глянула на неї зверхньо, потім махнула рукою у бік дверей.
Геть звідси, волоцюго! Іди працюй, як усі нормальні люди! вона викрикувала це, витираючи стіл.
У горлі здавлено заклубілось. Дівчинка вже хотіла втекти, коли раптом почула твердий голос:
Людино! Це був літній чоловік з торбинкою в руках. Ви ж бачите, що перед вами дитина?
Хай її батьки дбають, буркнула продавчиня, відвертаючись.
Дівчинці хотілося провалитися під землю. Але незнайомець нахилився і поклав їй на плече теплу долоню.
Не бійся, донечко. Ходімо, я тобі щось куплю.
Того дня він узяв її до себе, нагодував гарячим борщем, дав ліжко і найголовніше місце, де вона не почувалася непотрібною.
В мене немає онуків, сказав він тихо, кмітливо посміхаючись. Будеш моєю?
Вона стиснула зуби, щоб не розридатися, і кивнула.
Так, дідусю.
Роки минали, і той старий став її родиною, її опорою, її мотивацією вчитися. Він змусив її пообіцяти: одного дня допомагати іншим так, як він допоміг їй.
І ось минуло життя, і тепер вона лікарка, яку терміново викликають до операційної. Пацієнтка жінка, яка стікає кровю. Коли вона побачила обличчя на носилках, серце завмерло: це була та сама пекарка.
Під час операції перед очима стояв той крик, та жорстока фраза. Але потім вона згадала теплі руки дідуся, які врятували її від холодних вулиць. І тоді зрозуміла.
Через кілька годин жінка прийшла до тями.
Ви ви врятували мене? прошепотіла вона, в очах страх і німа здивованість.
Лікарка дивилася на неї спокійно.
Так, пані. Я це зробила, бо колись хтось повірив, що я варта другого шансу.
Пекарка розплакалася. А вона лише посміхнулася, бо відчула: десь там, у небесах, дідусь пишається нею.
