Мій рідний син зрадив свою матір.
На випускному всі дівчата мріяли знятися з ним. Він обрав Софійку Не блищала красою, не вражала розумом, знань теж не вистачало. Але батько її важлива особа у містечку. І сукня на випускному була найдорожча До університету вона теж потрапила. Так і вийшло: взяла його за руку тоді і не відпускала роками, аж до весілля.
***
ЖИТТЯ ЯК Є. Синочок
Змалку ним милувались, як іконою. Вродливий, а ще й умілець: візьме хто на руки він так пригорнеться, ніби рідний. І цукерку йому давали навіть незнайомці. Ганна боялась, щоб не зглазили дитину. У школі бувало так, що дівчата сваряться кожна хотіла з ним дружити, а потім і зустрічатись. Богданко і відмінник, і спортсмен. Тільки бідний дуже. Та місцеві красуні й не дивились на те, що їхній улюбленець носив одні джинси, поки вони не розлізлись по швах. З іншого сміялись би, а з нього ні!
На випускному всі дівчата мріяли знятися з ним. Він обрав Софійку Не блищала красою, не вражала розумом. Але батько її важлива особа у містечку. І сукня на випускному була найдорожча До університету вона теж потрапила. Так і вийшло: взяла його за руку тоді і не відпускала роками, аж до весілля.
Ганна перед весіллям продала свиню, віддала синові гроші і все! Взяв Богдан ті кілька тисяч і пішов
* * *
У село Ганна приїхала з малим хлопчиком на руках. Чи то люди вигадали, чи й справді хто його знає. Нібито хату купив їй батько дитини, аби не мала до нього претензій, бо він одружений. Ніхто з селян її родичів не бачив. Жила Ганна скромно. Працювала у сільському магазині, тримала невелике господарство. Бували женихи, та куди там! Нікого не пускала, мовляв, у мене є чоловік! Сміх та й годі! Подруги дражнили, мовляв, важко самій Сердилась.
Коли повела Богданка в перший клас, побачила його Дмитра, вчителя фізкультури, що тільки після інституту прийшов у школу. Зустрілись очима ненароком. А потім очі самі шукали один одного Якось і не помітили, як стали зустрічатись. Він возив Богданка на велосипеді, вчив лагодити колесо, ходили разом у ліс взимку, а навесні сіяли город. Ганна боялась сказати синові правду: коли вона обіймала Дмитра навіть мимохідь, хлопчик насуплювався й мовчав.
Чому, сину? Він же добрий! Він буде тобі за батька шепотіла вона, коли провожала коханого.
Не хочу, щоб ти його любила! Хочу, щоб любила тільки мене! буркотів син.
Одного ранку Богданко прокинувся й побачив у ліжку матір з Дмитром.
Тепер так буде, козаче! обійняв його чоловік, що справді його полюбив.
Не буде! Йди геть! закричав хлопчик та й вибіг із хати. Знайшла його мати аж увечері.
Він у хаті? запитав він, показуючи на двері.
У хаті
Нехай йде. Бо я не зайду!
Сину! Він тебе й словом не скривдив! Будемо жити як сімя умовляла його.
Не хочу! Тільки з тобою! Він мені не батько!
Дмитро вийшов із валізою, як і прийшов. Обійняв Ганну, поцілував у лоб.
Подумай, Богдане. Я ж вам не ворог
Ні! відвернувся хлопчик.
Як його візьмеш я втечу! сказав він матері, коли за Дмитром зачинилась брама.
Ганна вибрала сина. Дмитро поїхав і більше його не бачили. А на Новий рік вона народила другого сина Ярика. Боялась, що старший не прийме його, але Богданко, завжди цікавий до всього, навіть не спитав, звідки зявився братик. Любив його, доглядав. А Ганна все відчувала провину перед старшим, боялась його навіть словом зачепити.
Мій Богданко такий дорослий, хвалилась подругам, золота дитина, я в нього сама поради питаюсь.
Ті лише посміхались, бо знали: саме через його «пораду» Ганна залишилась сама
Раділа, що Богдан дружить із Софійкою. З заможної родини може, допоможуть синові на ноги стати, мріяла вона.
Як завжди, чекала сина-студента у суботу. Пироги спекла, холодець зварила. Потяг давно пройшов, а Богдана нема.
Мамо! прибіг Ярик зі стадіону. Наш Богдан пішов до Софійки додому!
Не вечеряли. Чекали. А він не прийшов. Не прийшов і вранці. Забіг лише перед поїздом, навіть не поцілував матір, як завжди.
Мамо! Ми одружуємось! оголосив він.
Хотіла дорікнути, що не прийшов, сказати те, про що думала цілу ніч, але він перебив:
Допоможи мені! Хоч порося продай!
Звісно, сину! А коли весілля?
Ще не знаємо. У Києві гулятимемо! Не хочемо у селі!
До наступних вихідних Ганна продала порося, і Богдан забіг за грішми. Взяв мовчки, не рахував. І побіг до Софійки.
У селі все знають. Гуло, що свати готують весілля. Але Богдан додому не їха